Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Багата й повна екзотичною вегетацією слів і барв проза Шульца — як можна припускати — не подібна на загиблу прозу Ріфа. Більш шульцівськими за своєю стилістикою та гротескною міфологізацією бували листи Ріфа. Чи він перейняв ці риси від Шульца, чи були вони спільні для них обох — не відомо. Важик пише: «Бруно Шульц прислав мені кілька листів Ріфа, написаних із Закопаного до Дрогобича. Пансіонат у тих листах перетворився на корабель, з гостей була сформована команда під орудою фіктивного капітана. Корабель був гротескний, проза пластична, густо всіяна метафорами, усе мало жартівливий тон і не давало уявлення про спалений роман Ріфа». Якщо навіть отой корабель-пансіонат виріс із Шульцівської інспірації, то є також свідчення про зворотну залежність.

У Ночі Великого Сезону , оповіданні з тому Цинамонові крамниці , є уривок: «Батько наслуховував. Здавалось, у цій нічній тиші його вухо видовжувалось, галузилось аж десь за вікном фантастичним коралом — червоним поліпом, якого колихав шум ночі» [ Ніч Великого Сезону , 99]. Цей уривок, зрештою, не найтиповіший для Шульцівської метафорики й образної мови, за свідченням особи, яка товаришувала і з Ріфом, і з Шульцом, запозичений у Ріфа, — той мотив, та метафора походить із його листа до Шульца.

Можна припустити, що контакт із Ріфом мав на Шульца істотний вплив, можливо, він прискорив дозрівання його «приватної міфології», яка мала стати основою і змістом усієї його творчості, призвів до заміни транспозиції класичних фігур завше близької Шульцові міфології особами, знайденими у власній біографії: постаттю батька, покоївки Аделі, кузенів чи містечкової божевільної Тлуї. Адже ще у 1920–1921 роках, коли він надавав назви своїм гравюрам із циклу Ідолопоклонна Книга , то рясно черпав із номенклатури одвічних міфів, відомих казкових сюжетів і легенд — скажімо, «Гестія», «Кірке», «Інфанта та її карлики». Варто додати, що оті класичні імена носили у Шульца вже інші постаті, родом із його уяви: богиня домашнього вогнища Гестія — то панна покоївка з тріпачкою в руці; Кірке, яка в античному міфі перетворила чоловіків у свиней, — тут названа «Мадемуазель Кірке» і є циркачкою, яка доводить чоловіків до розкішного приниження; «Інфанта та її карлики» — це також типова для Шульца, мазохістська за змістом композиція.

У період дружби з Ріфом почалася літературна творчість Шульца. Вона виросла з листування, але не обмежилася самими лише листами. Він почав писати за життя приятеля, писав і далі після його смерті.

Відколи забракло єдиного адресата, Шульц писав на самоті і майже нікому про це не розповідав. Твори ховав до шухляди — поруч зі своїм щоденником. Тільки іноді окремі уривки наче перекидав контрабандою в листах до знайомих — зокрема до краківської художниці Стефанії Дретлер — очікуючи із зачаєним неспокоєм палко сподіваного відгуку.

Твори того часу не датовані, а позаяк ті з-поміж них, яких автор не прирік на забуття, були ним включені щойно до його другої книжки, то вони були сприйняті критикою й читачами як твори, пізніші від Цинамонових крамниць . З листа Шульца відомо, що Липнева ніч — видана щойно в 1937 році — постала майже десятьма роками раніше — в 1928 році. Так само, ба навіть подекуди і ще раніше належало б умістити в часі постання таких новел із Санаторію Під Клепсидрою , як Друга осінь, Едзьо, Пенсіонер, Самотність, Додо, а також — судячи з усього — сам Санаторій , як і Мій батько вступає в пожежну команду. «…видаю в «Roju» том давніших новел», — писав Шульц Брезі в 1937 році. «Чи бачили Ви, може, мою новелу Додо в січневому якомусь номері «Tygodnika Ilustrowanego»? […] Чи читали уривок про батька-пожежника у «Wiadomościach Literackich»? То все давніші речі», — писав він у 1935 році до Вашневського. «Уривочки мої, які Ти читав, — вони написані від руки, — колись, я тепер відшукав як такі собі „додатки“», — писав він того ж року до Брези.

У період між смертю Ріфа й написанням перших слів Цинамонових крамниць постало, мабуть, оповідання Мій батько вступає в пожежну команду . Наведу тут пов'язану з ним дійсну історію, що свідчить про те, як незначний фабулярний привід став імпульсом для написання цього твору.

Старший колега, вчитель у тій самій гімназії, розповів якось Шульцові про свого батька-пожежника. Ось реляція того колеги: «Певного дня Бруно заявив мені, що під впливом мого оповідання з часів дитинства він скомпонував нову роль для свого батька, а саме — „Мій батько вступає в пожежну команду“. Я колись розповів йому, що іноді вночі, коли я вже спав, прокидався від руху й світла і помічав, що мій батько при світлі настільної лампи поспіхом одягається в мундир пожежника, а відтак вкладає на голову блискучий шолом, опперізується широким пасом із підвішеною при боці сокиркою з двома лезами — широким і вузьким — і поспіхом вибігає в ніч, а на вулицях видно незвичне світло і женуть якісь візки, словом, я чув і здогадувався, що — „Горить“. Я теж намагаюся встати і йти з батьком, адже боротьба зі стихією вогню непереборно вабить мене — але мене спиняють. Проте іноді мені вдається „обдурити погоню“, і тоді я спостерігаю пожежу зблизька. А зокрема мого батька. Він керує акцією, а всі його слухають. У своєму мундирі пожежника він був для мене уособленням відваги, енергії та самопосвяти». Шульцівське мистецьке втілення цього мотиву колега, зрештою, відчув як гротескну транспозицію, що знецінювала його значущий спогад, яким він поділився із Шульцом.