Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Група професорів і випускників гімназії ім. Яґелла в 1935 році. Бруно Шульц стоїть посередині у другому ряду

Було б помилкою вважати, що казки він розповідав на уроках лише для задоволення учнів. То був для нього сурогат творчості, втеча від шкільної рутини і штампу: щойно в оповідях він був справжнім собою, знаходив свою стихію. У перші роки війни, під совєцькою владою він не міг сподіватися на друк своїх творів, отож реалізувався й надалі в імпровізованих розповідях. Його тогочасний колега по роботі в школі захоплено занотовує, що Шульцівська «мовна майстерність разом із багатством уяви знаходила свій вираз у його казках. Він розповідав їх нашій донечці, тоді семирічній, вечорами, сідаючи біля її ліжечка». Напівреальна, наче ельфійська аура, яку випромінювала його постать, вираз, голос, — усе це сприяло, що магія казкових імпровізацій зачаровувала слухача ще більше. Ота незвичайна аура справляла враження на всіх, хто мав справу з Шульцом. Коли він відвідав театр Атенеум у Варшаві, з ним познайомився Стефан Ярач. Великий актор казав пізніше, що Шульц справив на нього винятково захопливе враження. У цьому, мабуть, значною мірою полягала причина поваги й пошани, якою молодь, попри все, оточувала цього несміливого вчителя, такого беззахисного перед схильною до вибриків дітворою.

Сидячи перед заслуханим класом у залі для малювання на третьому поверсі та снуючи свої фантастичні історії, він, мабуть, бачив самого себе серед юних слухачів як одного із них. Прецінь саме сюди, на це ж місце, багато років тому він приходив як учень на уроки рисунку, тут, у кабінеті моделей, старий професор витягував гіпсові погруддя, загадуючи їх малювати. У 1932 році частину гіпсових відливків усунули з кабінету, на думку дирекції, вони застаріли і вже не надавалися до вжитку. Власне тоді — може, в зв'язку із цим розжалуванням гіпсових фігур — Шульц увічнив їх у Цинамонових крамницях : професор «швидко зачиняв за собою двері кабінету, через які тієї хвилі за його спиною тиснувся натовп гіпсових тіней, класичних фрагментів, скорботних Ніоб, Данаїд і Танталідів — увесь сумний і безплідний Олімп, який роками скнів у цьому музеї гіпсів. Сутінки тої кімнати ще вдень мутніли, сонно переливалися від гіпсових мрій, порожніх поглядів, блідих овалів і спрямованих у ніщо задум. Деколи ми полюбляли наслуховувати під дверима тишу, повну зітхань і шептів того крушіючого в павутинні руйновища, того розпадаючого в нуді і одноманітності присмерку богів» [ Цинамонові крамниці ; 69–70].

Шульц серед відпочиваючих у Трускавці, кінець 20-х

Як уже було сказано, — Шульц, хоча й вважався диваком, утішався пошаною. Проте вона не сягала надто далеко: його не шанували містечкові філістери, не визнавали також деякі з кузенів. Цей брак визнання бувало виявлявся у дещо зневажливому ставленні до його непересічної індивідуальності, нехтуванні ним через його життєву непрактичність, невміння дертися вгору щаблями кар'єри.

Напевно, після літературного дебюту нехтування поменшало: до цього призвів радше снобізм, аніж розуміння творчості Шульца. Та перш ніж це трапилося, він один знав про свою ретельно приховувану літературну працю. Лише як пластик він несміливо дозволяв собі на явність. Цикл своїх гравюр він оправив у теки під назвою Ідолопоклонна книга і продавав їх, зокрема за посередництвом книгарні Якуба Мортковича у Варшаві. Шульц намагався організувати виставки своїх пластичних робіт. Уже в березні 1922 року у Варшаві в Товаристві заохочення красних мистецтв [Towarzystwo Zachęty Sztuk Pięknych] відбулася перша виставка графіки Шульца, а в червні того ж року він узяв участь у колективній виставці в Товаристві приятелів красних мистецтв [Towarzystwo Przyjaciół Sztuk Pięknych] у Львові. У наступні роки він ще кілька разів виставляв свої роботи у Вільні, Львові та Кракові. Влітку 1928 року Шульц, як завше, приїхав до Трускавця і привіз із собою образи та рисунки. Він звернувся там до свого знайомого доктора хімії, прохаючи того висловити думку про ці роботи. То були переважно гравюри й рисунки та кілька олійних образів із характерним колоритом, в якому домінували світлий фіолет і блакить. Знайомий поставився дуже позитивно до представлених йому робіт і порадив Шульцові, щоб той влаштував виставку у залі санаторію [Dom Zdrojowy]. Раймунд Ярош, тогочасний власник Трускавця і бургомістр Дрогобича, безкоштовно надав Шульцові приміщення для виставки. Трускавецькі курортники заходилися юрмами відвідувати експозицію. І несподівано трапився кумедний інцидент, який мало не призвів до закриття виставки, чим Шульца було б позбавлено надії на заробіток. У Трускавці власне відпочивав понад вісімдесятилітній лідер хадеків, професор Львівської Політехніки, сенатор Максиміліан Туле. Він категорично зажадав негайно закрити виставку робіт, які були, на його думку, «огидною порнографією». Туле написав скаргу на ім'я старости, вимагаючи невідкладного втручання. Староста, якого зорієнтували Ярош і кілька приязних до Шульца осіб, відмовив, пояснивши, що це не входить до його компетенції, порадивши засмученому сенаторові, аби той зробив запит у Сеймі, який власне у той час не працював. Справа пішла в небуття, а Шульц продав майже всі образи — за дуже марну ціну, позаяк побоювався вимагати вищу, вважаючи, що сам факт закупу його робіт уже є достатньою винагородою. У такий спосіб йому вдавалося зрідка заробити незаплановані кілька грошів до скромної учительської зарплати.