Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Під час моєї мандрівки у рідний край Шульца я знаходив оті місця, пов'язані з реальною біографією Бруно і міфічним життєписом Юзефа із Цинамонових крамниць . «Я хотів би Вам насамперед показати Дрогобич і околиці, — пише Шульц до Брези в 1934 році, — Вашими очима наново побачити сцену моєї молодості. Ввести Вас у ненаписані розділи „Цин. Крамниць“. Прошу приїхати». Через тридцять років я скористався — як самозванець — отим запрошенням, щоб відвідати декорації написаних розділів. Моїми провідниками служили обізнаність у творчості Шульца та кілька уродженців Дрогобича, які пам'ятали великого письменника.

Будинку, в якому він народився і провів дитинство, не існує, проте на його місці уже багато десятиліть стоїть новий наріжний будинок, наповнений сонячним світлом, яке вдирається через фронтальні вікна. Власне тут, на північно-західному боці ринкової площі сонце з'являється найраніше, заледве вихилившись з-над дахів кам'яничок навпроти. Перш ніж світло встигне сягнути фундаменту кам'янички, воно вже зазирає у вікна.

Читаємо в Шульца:

«Ми мешкали в Ринку, в одному з тих темних будинків з порожніми й сліпими фасадами, які так важко відрізнити один від одного» [ Навіженство ; 27]. «О п'ятій годині ранку — ранку, яскравого від раннього сонця, будинок наш уже давно купався в жагучому і тихому ранковому блиску» [ Мертвий сезон ; 216].

А пополудні, коли сонце відступає з глибоких надр помешкань на тому боці ринку й починає заходити, — я помандрував стежками Шульца до двох сонячних іще боків ринку, аби нарешті дійти до аптеки в протилежному, наріжному будинку поруч із прилеглою до ринку вулицею — колись Стрийською [32]. І знову безпомилково мене провадив Шульц, — послухаймо його слів із оповідання Серпень :

«В суботні пополудні я виходив з матір'ю на прогулянку. З півмороку сіней відразу вступалося у сонячну купіль дня. […] Так мандрували ми з матір'ю через дві сонячні сторони Ринку, водячи наші заламані тіні по всіх будинках, як по клавішах. […] Аж урешті на розі вулиці Стрийської ми ввійшли в затінок аптеки. Велика сулія з малиновим соком у широкому аптечному вікні символізувала прохолоду бальзамів, якою всяке страждання можна було там втолити» [ Серпень ; 19–21].

Дрогобич перед Першою світовою війною

Немає вже сулії з малиновим соком у вітрині аптеки, яка колись належала магістрові Ґорґоніушові Тобіашеку, тільки сонце, сходячи й заходячи, осяває й пригашує фасади окремих будинків, згідно з точним описом Шульца. Це твердження унаочнює відповідність реальній топографії та незвичайну, — як на жанр творчості Шульца, — вірність реаліям, із якою на сторінках своїх творів він вказував автентичні пункти своєї біографії.

Тих реалій, тих справжніх точок опори іманентного Шульцівського світу можна знайти багато. Мало не кожна, навіть найбільш ризикована метафора Шульца, кожен найдрібніший міф Цинамонових крамниць має коріння в реальному підложжі, верифіковані цим пов'язанням і цією ґенезою, яка надає фантасмагоріям чесноти автентичності. Щойно в цьому місці, з якого виросла, динамічна гіпербола Шульца схиляється «до тих сумнівних, ризикованих і двозначних регіонів, які тут коротко назвемо регіонами великої єресі» [ Манекени ; 44*].

Лише Дрогобич та його околиці дозволяли Шульцові відтворити принаду міфів, які він всотав у дитинстві. Отож тільки там він міг творити, а екзотичні, зачаровані подорожі до барвистих Гайдарабадів чи Тасманій міг здійснювати лише за допомогою дрогобицького альбому поштових марок, «переказів на імперії і республіки, на архіпелаги й континенти» [ Весна ; 140].

Коли оповідач і герой Крамниць вирішує повертатися «шляхом на Соляні Жупи» [ Цинамонові крамниці ; 68], він іде міфологізованим містом, а водночас справжньою його вулицею; коли під час своєї нічної, блудної мандрівки зауважує, що передміський фрагмент краєвиду нагадує «вулицю Лішнянську [33]в її нижньому, рідко відвідуваному кінці» [ Цинамонові крамниці ; 69] — йому йдеться про вулицю Лішнянську, яка простує до села Лішня, назву цієї вулиці вже в першому виданні книжки спотворила друкарська помилка; коли, увійшовши до споруди гімназії, він вирішує зазирнути до зали, де професор Арендт вів уроки малювання, то опиняється в ц.-к. гімназії ім. Франца Йосифа, де Шульц навчався і де справді його першим проводирем країною мистецтва був у 1902 році Адольф Арендт. І Василіянське нагір'я зберегло в космогонії Шульца свою справжню назву, і церква Св. Трійці, яка досі височіє в центрі Дрогобича, біліючи як у Геніальній епосі своєю бароковою спорудою, «яка, мов злітаюча з неба величезна сорочка Бога, пофалдована в пілястри, ризаліти і фрамуги, розхристана пафосом волют і архівольт, порядкувала на собі в поспіху цю велику розбурхану шату» [ Геніальна епоха ; 129]. Неважко також переконатися, кружляючи Дрогобичем, що Шульцівська вулиця Крокодилів, ота «паразитична дільниця» — то міфологічна транспозиція вулиці Стрийської, дешева містечкова city з гротескними великоміськими претензіями. У Шульца вона стала символом урочої, хворобливої краси імітативності, зберігши однак свої дійсні риси, зав'язки магічної метаморфози: з узгір'я вулиці Крокодилів видно було «майже цілу довжину цього широкого тракту аж до далекого недобудованого вокзалу» [ Вулиця Крокодилів ; 79]. Той самий краєвид розстилається з найвищого пункту вулиці Стрийської. Черпання з уяви було прецінь для Шульца водночас процесом черпання із пам'яті, не тієї «біографічної», як він сам її називає і на брак якої скаржиться, а емоційної — «пам'яті клімату». Рудименти реалій, пов'язані з нею, він вправно ховає, щоб зробити ймовірними для самого себе власні творчі креації.