Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Як уже було сказано, Цинамонові крамниці поставали для одного читача: адресатки листів, які надходили з Дрогобича до Львова. Отож була збережена — так потрібна Шульцові, сприятлива для нього — інтимність контакту між творцем і читачем. Він апелював лише до смаку й точки зору єдиної довіреної особи. Це не обтяжувало його гнітючим тягарем відповідальності щодо смаків літературних клік, остраху перед гримасами офіційної критики. Цих відчуттів йому судилося зазнати щойно пізніше — після дебюту, — і не раз він стверджував, що вони паралізують його, заміняючи затишну безпосередність переказу кудись — на сповнене загрозливого неспокою творче діяння, адресоване в невідоме. Бо, може, найістотнішим для Шульца був не спільник, а мудрий адресат, довірений слухач. Без такого резонансу він чувся, попри усвідомлення, що в нього є багато читачів, самотнім, хоча як мало хто міг влучно оцінити свою творчість.

Тож він потребував, щоб його вислухали та утвердили в собі — не лише Муза, але й мало не кожна зичливо й зацікавлено налаштована особа. Звідси така рясна, проваджена з багатьма людьми водночас, кореспонденція. «Колись я знаходив вихід для своєї енергії у написанні листів, то була тоді єдина моя творчість», — звірявся він у листі в 1936 році. І часто додавав із притиском, що той період з-під знаку епістолографічної творчості здається йому особливо багатим, повним і квітучим — епохою поступового постання літературного шедевру, який він запечатував частина за частиною в конверт і вкидав до поштової скриньки. Мабуть, жоден твір красного письменства не народився таким особливим, а водночас природним чином.

На рисунках і гравюрах Шульца, повних демонічної аури, ідолопоклонства перед кумиром жінки-приборкувачки, в нав'язливо еротичних сценах, перенесених у виміри міфології, уважний спостерігач неодмінно помітить повторення одних і тих самих облич, фігурування у багатьох рисунках ідентичних фізіономій. Серед чоловіків-карликів, які плазують біля ніг жінки, зазвичай повторюється постать самого Шульца, цибуляста голова його приятеля Мундка Пільпеля, Шульцового шваґра інженера Гофмана та інших близьких йому людей. Серед владних жінок, які царюють на рисунках, можна розпізнати постаті обожнюваних ним дрогобичанок: Мілі Люстіґ, Тинки Купферберґ чи Фридерики Веґнер, а також багатьох інших. Їхні ролі на рисунках були фантастичні, одяг — значно скупіший, аніж той, в якому Шульц мав нагоду їх бачити, — лише обличчя залишилися тими ж. Галюцинації Шульцівського мистецтва, велівши їм існувати в демонологічній сфері, перемінивши їх у фантоми, не позбавляли їх посвідчення особи: обличчя. Схожість рис тут завше влучно схоплена. Один дрогобичанин, упізнавши в довгоногій німфі на рисунку Шульца свою дружину в костюмі Єви, гостро картав Шульца, а дружину почав підозрювати — цілком безпідставно — у позуванні оголеною.

І в літературній творчості Шульца елементи автентичної біографії митця були вплавлені в розділи Шульцівської космогонії. Він писав до Віткаци: «Так само, як люди в давнину виводили своїх предків із міфічних подружжів із богами, так я вчинив спробу установити для себе якесь міфічне покоління антенатів, фіктивної родини, з якої я виводжу мій справжній рід. До певної міри ті «історії» правдиві, вони репрезентують мою манеру життя, мою особливу долю». Ту «правдиву фікцію» рясно підпирають дослівні перенесення з реальності. Дитячі, міфологічні переживання малого Бруно — який перетворився у книжках на Юзефа — піднесені до універсальності; містечко Дрогобич, перемінене у непозначений на жодній мапі маточник магії дитинства, не втратило слідів своєї автентичної топографії. Для перцепції Шульцівського твору усвідомлення цих автобіографічних залежностей, цих пов'язань не обов'язкове. Автономний світ Шульца пояснює сам себе і не вимагає покликання на психобіографічну ґенезу, адже особисте стало загальним, а провінція — світом.

Проте незмірно цікаво й істотно дошукуватися в цій міфологічній історії елементів реального, вміщеного в конкретному часі й просторі творива. Ці стежки, розсіяні у творах, немало важили для творчого процесу: вони становили запоруку автентичності творчого світу, наче посвідчували візію — візію реконструйованої міфології дитинства.

У тому симбіозі елементів автентичності з міфом і фантомом криється одна з таємниць креаторства Бруно Шульца. Труднощі у здійсненні конфронтації щодо цієї матерії породжені тим, що час загинув на тому боці останньої війни, що більшість із тих, хто зберігав його у пам'яті, — не існують, а декорації — Дрогобич і околиці — перемінені, населені зовсім іншими людьми, опинилися за кордоном.