Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

«Та чудесна осінь (справжня «друга осінь» із трактату) опадає з мене не використана, ледь зауважена. Тільки вечорами, коли повітря набуває кольорів і відблисків, і з усіх предметів, уже сутінкових, виділяються барвисті еманації, астральні тіла, тінь за тінню, — я люблю дивитися на ясні небеса — мідянкові, блідо-зелені, топазові, поцятковані, мов чародійська книга, чорними знаками, турецькою абеткою ворон, і спостерігати ці велетенські галасливі та жалібні воронячі сейми, ті їхні широкі фантастичні польоти й кружляння, розвороти й стрімкі напади на небо, яке вони виповнюють хвилюванням своїх крил та мерехтливим карканням. Чи зауважили Ви, що іноді, відлетівши дуже далеко, вони стають наче ледь видимий туман пилу і гинуть із очей, а відтак при несподіваному поверненні, обернувшись до нас шириною крил, перемелюються в чорну кашу, осипаються клаптями сажі та ростуть щоразу ширше і ґвалтовніше?»

У ті ж дні отого листопада на підмогу описуваним Шульцом церемоніям воронячих зграй, які кружляють над «чудесною осінню», прибула Друга осінь , надрукована в «Kameni» на підставі рукописної версії.

У виданому майже через три роки Санаторії Під Клепсидрою текст «трактату» зазнав незначних авторських виправлень. Коректура стосувалася стилістичних деталей чи була незначною ретушшю ладу виразів, ритму речення, мелодії фрази. Вона не вносила жодних істотних змін до тексту оповідання. «Нарис зальної систематики осені» витримав випробування часом.

Окрім Другої осені , Шульц написав іще один твір, присвячений цій порі року — Осінь («Sygnały», 1936, № 17), який не увійшов до книжкової версії. Тут у центрі уваги Міфу-Інтерпретатора перебуває прелюдія осені, а не триваліша постлюдія. В тій осінній повісті ми знаходимо багатозначний діагноз, красномовне коротке формулювання:

«Коли через невивчені причини метафори, проекти, людські мрії починають тужити за втіленням, настає час осені».

В есеї про роман Налковської Нетерплячі ( Софія Налковська на тлі свого нового роману [ Zofia Nałkowska na tle swej nowej powieści ], «Skamander», 1939, № 108–110,) міркуючи над зауваженими в ньому елементарними рисами сучасного письменства, Шульц констатує:

«Мистецтво має […] тенденцію до матеріалізації метафори, до її втілення та спорядження реальним життям».

Обидві цитати звучать мало не як повторення, є близькозначеннєвими, хоча кожна з них стосується чогось іншого: в першій ідеться про закономірності рис і схильностей природи, у другій — мистецтва. В першому твердженні осінь виступає в тій самій ролі, що й мистецьке втілення — в другій. Осінь, каже Шульц, — то «александрійська епоха року», а отже — період блиску, найвищого напруження творчих здійснень. У ній збігаються два головні атрибути творчості: плодоносіння, а водночас «дрож таємничої інфекції», «темне віщування розкладу», що, за словами Батька, є нічим іншим, як характеристикою краси, провіщенням досконалості.

Шульцівська осінь доводить до остаточних наслідків елементи й потенціал, який міститься у краєвиді й аурі літа, уречевлює весняні віщування. Вона є надвечір'ям, критичним пунктом, а водночас — остаточною досконалістю зрілості за мить до загибелі. І власне те інстинктивне усвідомлення близького кінця квапить її до найвищого творчого зусилля, до рясного врожаю, до найбарвистіших сповнень. Велика метафора осені повертається раз у раз на сторінках книжок Шульца, нагадує про себе в його текстах, з'являється в листах до приятелів. Творчий процес природи супроводжується людською творчістю.

Чим же є метафори, що тужать за втіленням, оті «матеріалізовані метафори»? Характерною рисою поетичного творива Шульца є власне реалізація метафори, її активна, творча функція, яка провадить до метаморфози. За цим принципом сконструйовані всі елементи його «приватної міфології», яка є сенсом творчості автора Другої осені , її посутнім осердям. Решта, всілякі наче-фабулярні перебіги — то лише твориво великих метафор, екземпліфікація точних законів Шульцівської міфологіки.

Рукопис Другої осені, надісланий Зенонові Вашневському. Єдиний відомий манускрипт літературного твору Бруно Шульца