Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Для кого він записував ті перші сторінки своєї «приватної міфології»? Шульц не намагався їх надрукувати; йому бракувало сміливості й т. зв. «імені», його бентежив острах, чи будуть вони прихильно сприйняті. А нечисленні дрогобицькі приятелі, яким він намагався бодай дещо з написаного прочитати, не були знавцями літератури тією мірою, щоб їхня думка могла додати йому наснаги виринути з небуття. Два приятелі-однолітки, Сташек Вайнґартен і Мундек Пільпель, ворожили йому — вже на підставі самих лише листів, які він їм писав, — блискуче письменницьке майбутнє, але то були пророцтва із незначним радіусом дії та вутлою ймовірністю. Отож, Шульц був уже понад тридцятилітнім письменником, який ховався від читачів. Його творчість була плодом самотності, ні з ким не розділеного споглядання, яке він плекав для самого себе, чи радше для якогось ідеального, єдиного адресата, alter ego , якого, попри всі зусилля, ще довго не міг знайти.

Рясне листування, яке він провадив уже багато літ, було єдиною не приховуваною ним формою письменницької творчості, щоразу вправнішої та глибшої у виразі та багатшої за змістом. Саме завдяки епістолярію він удосконалював своє перо, лише потай дозволяючи собі щось більше — літературну par excellence творчість, адресат якої поки що залишався невідомим. Писання листів було водночас пошуком читача — зокрема й того омріяного та передбачуваного, близького уявою співрозмовника, а може навіть потенційного побратима у вірі в творений всесвіт. Бо ж в отій позірній скромності письменника, який заховався від читачів (і який у ті часи лише своїм рисувально-графічно-малярським практикам надавав явного статусу), нишком крилася віра у власну артистичну правоту й надія на перемогу.

Одним із партнерів, що його Шульц шукав через листування, був Владислав Ріф, який творив у регіонах близького Шульцові візіонерства. Хворий на сухоти легенів студент полоністики Яґеллонського університету у Кракові писав у своїй санаторній самітні в Закопаному. Невдовзі він помер, а батьки, краківські купці, допустили, щоб рукописи сина — в тому числі й архицікавий «роман духовних пригод» і листи від Шульца — спалили дезінфектори, які знезаражували останнє помешкання покійного. Так відійшов адресат листів, «товариш по перу», кандидат на повірника. І дрогобицька шухляда й надалі залишилася єдиною скарбницею нікому не знаного письменника, залою очікування на славу.

Невдовзі, в 1930 році, в закопанській робітні Станіслава Іґнаци Віткевича Шульц познайомився з молодою жінкою Деборою Фоґель, доктором філософії зі Львова, початкуючою письменницею та мистецтвознавцем, особою, як невдовзі виявилося, духовно йому близькою, гідною партнеркою для обміну думками й епістолярних диспутів. Це призвело до перелому в творчості Шульца, а Дебору, яка раніше писала їдишем, схилило до випробування — вдалого — своїх сил у літературній польській мові. Шульц ще упродовж кількох років зоставався творцем, не об'явленим майже нікому, окрім своєї адресатки, і самотнім — як завше, до того й після того, — але мав уже вразливу, розумну співрозмовницю в обговоренні творчих задумів, контакт із якою, попри часті полемічні звади, виявився активізуючим і плідним.

Вона усвідомлювала стимулюючу роль діалогу, духовного спільництва, а водночас високо цінувала вагому роль самотності, яка єдина давала змогу визрівати й плодоносити творчим зав'язям. 1 вересня 1938 року вона писала: «Бруно, Твій сьогоднішній лист нагадав мені образ старої осінньої колимаги, якою ми мали їхати разом у країну барвистості. Запах подорожі має невідпорний чар і дивним чином завше асоціюється з образом когось іншого, товариша. Потім виявляється, що добре бути самотнім, зовсім добре бути більш ніж самотнім, покинутим, безнадійно відданим на поталу занедбаності й бездомності. Тоді „бачиться“ краще».

Потім «бачиться краще», але спершу потрібен товариш подорожі, якась, бодай нетривала, спільнота. На львівську адресу Дебори Фоґель уже невдовзі після знайомства почали надходити з Дрогобича інші листи, листи — літературні шедеври. У потоці звичайного епістолярного монологу чи в постскриптумах з'являлися написані дрібним почерком уривки незвичайної прози, начерки творчості, яка просто вражала своїм блиском, ні до чого знаного цілком не схожої, яка, — як пізніше констатував сам Шульц, — була покладена в основу Цинамонових крамниць , книжкового дебюту письменника, що забезпечив йому мистецький успіх уже через кілька років від початку того листування.