Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Лист Бруно Шульца до Зенона Вашневського, редактора «Kameny», в якій через кілька тижнів було опуліковае оповідання «Друга осінь»

Бруно Шульц був не тільки письменником, але й рисувальником, малярем, графіком. У цій двоїстості він належав би до виняткових явищ, якби не те, що рисунок чи малярство були для нього впродовж багатьох років єдиною цариною мистецької творчості, яку він плекав, чимось значно більшим, аніж тільки побічне захоплення, і щойно в зрілому віці йому судилося злетіти до творчих висот — власне в літературі, — значно більш запаморочливих, аніж ті, завдяки яким він здобув право навчати малювання в дрогобицькій гімназії.

До дня літературного дебюту Шульц у свідомості оточення та бувальців провінційних виставок, де він зрідка експонував свої праці, був винятково творцем пластичних творів, переважно рисувальником і графіком. До кінця він не покинув рисування, навіть тоді, коли почав тішитися літературним успіхом і переконався, що саме письменство виявилося його головним покликанням і неперевершеним осягненням.

Самоосвіта письменника є очевидною річчю, проте Шульц і в пластиці так само був самоуком, особою без спеціалізованої освіти й диплома. Заледве два роки він був студентом архітектури у Львівській Політехніці, навчання перервав через хворобу, а початок Першої світової війни завадив йому повернутися до студій. Він ще якийсь час обертався у середовищі факультету архітектури у Відні, але не нагрів там місця. Війна, втрата дому дитинства, смерть батька, — все те мало не одночасні катаклізми, після яких настали роки безробіття, самотності, безугавного читання й творчого дозрівання.

Власне у той переломний період його біографії, через кілька років після болісних втрат і важких відмов — і за кілька років до початку вчительської праці — почала поставати Ідолопоклонна книга , яка ризикованістю теми мусила шокувати містечкового філістера, була морально-звичаєвою провокацією. Прагнучи поділитися Книгою з глядачами, Шульц спершу ретельно уникав її об'явлення на близькому, дрогобицькому форумі, демаскуючись лише у ґроні найближчих однолітків, своїх духовних союзників, а спроби показати графіку ширшій публіці чинив переважно у Львові та ще дальших містах.

Єдиною гравюрою Книги , де Жінка-Божество відсутня, є «Присвята», звана також «Інтродукцією». Тут постаттю першого плану є Ідолопоклонник, сам Шульц — чудовий автопортрет, покірно згорблений, він нишком зиркає та несе корону для свого Ідола. На далекому тлі виринають із темряви суто ґойївські потворні обличчя роззяв із виразом сміхотливого глузування та глуму. Це приниження не дає Ідолопоклонникові мазохістської сатисфакції, воно є виявом знущання з його віри, виразом самотності митця в юрмі профанів.

«Присвята» або «Інтродукція», графіка з циклу Ідолопоклонна книга (автопортрет), бл. 1920

Мабуть, щойно від 1924 року, тобто після початку вчительської праці, Шульц заходився упорядковувати теки під назвою Ідолопоклонна книга , в яких уміщував комплекти гравюр із цього циклу й переважно віддавав їх у продаж. Шкільна майстерня ручної праці, в якій він став господарем з огляду на свою нову посаду, давала йому змогу після уроків споряджати оправлені в полотно теки. Робота над гравюрами, виготовлення пластин і тиражування відбувалися винятково вдома. В закамарках одноповерхового будиночку по вулиці Флоріянській була невеличка фотолабораторія, розміщена в комірчині від недіючої ванни. Там Шульц сам працював над відбитками гравюр, там, отримавши замовлення на певну кількість тек, користувався іноді допомогою молодих колег і приятелів свого небожа, який мешкав із ним під одним дахом.

Не бажаючи, щоб ті дізналися, що гравюри Книги постали з його власної інтенції, він казав хлопцям, наче то ілюстрації до роману Венера в хутрах Захер-Мазоха, другорядного австрійського письменника, від прізвища якого був утворений термін «мазохізм», назва девіації [109], не чужої й самому Шульцові.