Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Коли він клопотався про посаду вчителя у дрогобицькій державній гімназії ім. короля Владислава Яґелла, то не міг представити шкільній кураторії диплома, який би уповноважував його навчати малювання, отож мусив скласти іспит перед комісією, що надавала право навчати малювання у школах і діяла при Академії красних мистецтв у Кракові. Екзамен, який складався з письмового, «практичного із мистецько-технічної вправності» та усного випробувань, Шульц склав із оцінкою «дуже добре» у квітні 1926 року. Він дуже завбачливо підібрав рисунки й гравюри, щоб їхні виразові засоби чи тематика не дискваліфікували його в очах комісії як педагога. На щастя, комісія під головуванням Теодора Аксентовича, у складі Войцеха Вайса та Адольфа Шишко-Богуша, керувалася винятково мистецькими критеріями і не вимагала представити доробок прохача, їй вистачило результатів іспиту. Уже в 1922 році у Варшаві, в Товаристві заохочення красних мистецтв [Towarzystwo Zachęty Sztuk Pięknych] відбулася перша виставка графіки Шульца, а через три місяці, в червні того ж року, він узяв участь у колективній виставці в Товаристві приятелів красних мистецтв [Towarzystwo Przyjaciół Sztuk Pięknych] у Львові. У львівській газеті «Chwila» було опубліковано огляд цієї виставки, написаний Адольфом Біненштоком [110]. У цьому огляді ми читаємо: «Роботи Шульца об'являють видатний графічний талант. Легкість у відтворенні форм людського тіла, орнаментальна плавність лінії, декоративний політ у компонуванні груп та розподілі світлотіні — ось [їх] принади […]. Мотиви всіх його праць, запозичені з єдиного джерела фантастично-еротичних помислів, становлять сильний емоційний стимул для глядача і за своєю природою легко поєднуються з формально-естетичними враженнями. Сфера відчуттів із сексуальним підложжям має дуже значну спорідненість із первнями естетичної вразливості, позаяк ті відчуття пов'язані у свідомості кожної людини з інтенсивними уявленнями про об'єкт еротичного пожадання, з яких вона черпає свої живильні соки. Ця тематична винятковість мистецького натхнення Шульца є його найсильнішою, але з певного огляду також і найслабшою рисою. З одного боку, вони ваблять і захоплюють увагу наївного глядача, який «читає» ті образки як скандальну еротичну оповідь, проте, з іншого боку, вони скаламучують чисте джерело безкорисливого естетичного споглядання […]. Суто мистецькі проблеми: пошук своєрідної форми як чуттєвого еквіваленту внутрішніх психічних станів, боротьба за мистецький вираз духу, який цілковито обертає видиво зовнішнього світу, — ось проблеми, до яких молодий митець іще не сягнув. Його праці мають високу технічну завершеність, просто дивовижну в такого молодого митця. […] Попередні роботи Шульца є свідченням щирого таланту, для якого рисунок є натуральним засобом висловлення. Вони постали не із самостійного студіювання натури, а з інтенсивних вражень, породжених творами мистецтва. Постаті, краєвиди, архітектура, ба навіть другорядні аксесуари тих композицій — то оригінально опрацьовані елементи творів давніших чи сучасніших епох (рококо, Ґойя, Роп). Шульц оперує тими елементами як сталими, всім зрозумілими багатозначними символами задля зовнішнього переказу своїх інтенсивних переживань і фантастичних мрій. Природна грація та відчуття декоративності, а також сильно розвинена пластична уява надають його роботам принадності, яка іноді діє, мов сильний наркотик, який одурманює органи чуттів».

Титульна сторінка однієї з тек Ідолопоклонної книги, 1920-1922

Таким чином, публічний виступ Шульца-графіка був зацікавлено відзначений, зразки, до яких він апелював, влучно помічені, а поряд із кількома порадами й застереженнями, запропонованими для розмислу молодому митцеві, в оцінці містились і схвалення твору, і визнання народжуваного нового таланту. Пізніші експозиції — за вкрай нечисленними винятками, — не бували вже для критиків і рецензентів спонукою до оцінки творів Шульца. Зрештою, і раніше його зауважували насамперед на сторінках щоденної провінційної преси, либонь також і єврейської, яка виходила їдишем. У спеціалізованих виданнях, присвячених пластиці, його зазвичай збували побіжними нотатками, часто обмежуючись усього лиш хронікерською згадкою прізвища. Так було, коли він брав участь у колективних виставках, дещо партикулярних уже в самому своєму засновку, як-от участь у 1923 році у віленській виставці робіт єврейських митців [111]чи у лютому 1930 року у Кракові в залах Єврейського гуртожитку [Żydowski Dom Akademicki], де під патронатом Єврейського товариства сприяння красним мистецтвам [Żydowskie Towarzystwo Krzewienia Sztuk Pięknych] він виставив свої роботи поруч із шістнадцятьма іншими єврейськими митцями [112]; так само діялося й пізніше.