Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Бруно приїжджав на свята й далі, а в 1936 р. залишився довше, проте почувався фатально, на що вплинула необхідність прийняття рішення про те, щоб почати працювати у Варшаві, рішення, до якого він завше був у глибині своєї душі негативно налаштований, відчуваючи, що його творчість — цей єдиний сенс його життя, — була нерозривно пов'язана з Дрогобичем. Якщо раніше він був дуже зацікавлений у спільному проживанні у Варшаві, якщо я задля цього взялася за страшенно нудну, вбивчу у своїй нудьзі роботу в бюро, то саме задля того, щоб докластися до матеріального забезпечення нашого проживання у Варшаві, що було легко й можливо, — адже так жили Вітліни, він […] залишався відданим винятково літературній праці. — Я не могла жити в такій непевності, приречена у Варшаві на роботу, яку ненавиділа, яка втратила свій сенс, пекельно механічну, низькооплачувану та марну. На роботу я йшла з розпачем, і з розпачу починався мій день. З іншого боку, як утвердити власний спокій, руйнуючи спокій такої дорогої та близької людини, знаючи його схильність до депресій, його, а радше наші, «таедіовітальні» стани, в яких ми навзаєм отруювали одне одного. — Як зважитися розірвати цей зв'язок, який лучив нас упродовж 4 років, зоставити цю крихку, безборонно оголену до життя істоту на поталу долі? — Я чудово розуміла, що із нас двох не він, а я була — попри позірність — тією слабшою стороною. Він мав свій світ творчості, свої високі регіони, я ж не мала нічого. Проте я не вміла жити у такій шарпанині, і на допомогу мені прийшла важка хвороба [3] У такий спосіб Шелінська приховує той факт, що внаслідок непорозуміння із Шульцом намагалася накласти на себе руки. — чудова втеча. Коли я одужала, то негайно покинула роботу у Варшаві і повернулася до батьків. Там мене відвідав Бруно. Він виказав мені багато турботи, відданості, навіз інжиру й фініків, які сам так любив, почувався винним, цілком безпідставно, бо був самою лише добротою, а мотиви, які керували його вибором, були «не від світу сього». — З хвороби, з того, іншого боку, я повернулася до життя цілковито іншою. Я віддалилася від Бруно на цілі століття. Я не відчувала вже нічого, зникло все піднесення, в якому я зоставалася майже чотири роки».

І ще один уривок, який стосується зв'язку Юни з Бруно Шульцом, — її повідомлення, котре спростовує неточність, яка вкралася до моєї книжки Регіони великої єресі : «Про подружжя ми почали говорити допіру в 1935 p., коли я отримала роботу у Варшаві, куди і Бруно мав перебратися […]. В 1936 р. я мусила погодитися, аби Бруно написав моїм батькам — задля дотримання традиції — чудового листа про наш намір одружитися та поєднатися на все життя».

Я вважаю справи та їхні інтерпретації, викладені у процитованих уривках, важливими, адже вони дають певне уявлення про атмосферу й характер стосунків цих двох осіб, котрі збиралися пов'язати свої долі. Власне з огляду на вагу тих конспективних спогадів коронного свідка та співучасника істотного відтинку біографії письменника — зокрема й «духовної біографії» — я не заступив цитат коротким викладом уміщених там фактичних даних і оцінок, — але подаю текст in extenso . Певною — і природно — невеликою мірою вони збагачують обізнаність про ті елементи біографії Шульца, чия найповніша та найбільш відповідна його почуттям історія загинула разом із пакетом, котрий містив близько п'ятисот сторінок, списаних дрібним, наче їхній автор прагнув зекономити папір, почерком, їхня адресатка — поряд із Ріфом і Деборою Фоґель — є одним із найважливіших партнерів Бруно Шульца в листуванні, читачкою, мабуть, найбільшого комплексу листів, які митець будь-коли написав іншій конкретній особі.

Так само однозначна й невідворотна доля судилася листуванню Шульца із Зоф'єю Налковською. Знаменита письменниця, покровителька та приятелька автора Цинамонових крамниць доповнює та замикає список отих чотирьох кореспондентів письменника — найближчих і найдосконаліших, — чиїх прізвищ ми не знайдемо ні в списку авторів знаних нам листів до нього, ні серед його адресатів. Усіх їх немає, вони зосталися лише в легенді не вцілілих слів і переконливих свідчень.

Зоф'я Налковська і в житті, й у своїх Щоденниках не шкодувала захвату й найвищих оцінок не лише для книжок Шульца, а й його листів, вважаючи їх на тлі всіх інших, котрі їй будь-коли писали, «особливо красивими». Всі вони згоріли під час Варшавського Повстання в 1944 році.