Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

У нотатці, написаній в Адамовизні 6 серпня 1939 року, читаємо: «Шульц надіслав мені ту статтю про критику, початок якої читав мені там» (s. 423). Стаття, про яку ми дізнаємося лише зі Щоденників Налковської, — то один із численних творів письменника, який безслідно зник.

На сторінки Щоденників у роки війни та окупації Шульц повертається допіру 27 січня 1943 року, мабуть, уже після того, як прийшла звістка про його трагічну загибель у Дрогобичі: «Я дивувалася іншим так змучена їхньою долею, завжди готова підставити себе у вузол їхнього незмірного страждання. «Безглузда доля» — в тому останньому листі! І того вже немає, хто сказав (Бруно Шульц): Як це зрозуміти, як витримати!» [6] Eadem, Dzienniki V: 1939—1944 , oprać., wstęp i komentarz H. Kirchner, Warszawa 1996, s. 425. Наступні цитати локалізовані безпосередньо в тексті. .

І ще одна згадка у зв'язку з перебиранням паперів у процесі переїзду, переглядом пам'яток усього життя. Нотатка за 20 червня 1943 року: «Я іще раз прецінь провела оту ліквідацію, щоб умістити себе на шести квадратних метрах підлоги, я ще раз гортаю і перетрушую той доробок моєї біографії до самого дна […]. Є там також давні листи Едмунда Шаліта, Ліцинського, Ґожеховського, Кубинського, Бруно Шульца — того, котрий власне нещодавно помер, особливо прекрасні» (s. 456).

На дев'ятий день Варшавського Повстання, 9 серпня 1944 року, перебуваючи поза зоною досяжності вогню та бойових дій, Налковська спостерігає з Адамовизни стовпи диму над палаючою Варшавою і нотує: «Майнула тривіальна думка […] про отой малий, такий впорядкований музей усього життя». І одразу ж у перших словах, якими перелічує те, що поглинає у Варшаві пожежа, на першому місці у списку втрат вона зазначає: «Чудові листи Шульца та його літографії […]» (s. 590).

Оце стільки коментарів про неіснуючі листи. Ті, що вціліли, розтлумачені у примітках до Книги листів , є там також зауваги про безплідні пошуки «схованих листів», скажімо, до Марії Хазен. Останні послання, написані в переддень трагічної загибелі письменника, не насмілюються вже на жодну — довірену пошті — алюзію, щонайбільше, на зітхання: «Я тепер нічого не роблю, споглядаю «внутрішнє багатство», мої комори та колекції, зібрані за життя. Чи так можна? «(лист № 138)…

Ці «комори та колекції» — поза їхньою нематеріальністю — були власне оті рисунки, творіння його пера і листи, які він намагався врятувати від загибелі.

Єжи Фіцовський

Варшава, 20 травня 1921

Майдан Ґ [8] В рукописі вказана тільки перша літера назви майдану: G., мабуть, ідеться про Ґжибовський майдан. Номер будинку відсутній.

Вельмишановний Пане!

Перебуваючи впродовж кількох днів у Варшаві, я допіру вчора мав змогу навідатися до пана Гожиці [9] Вілам Гожиця (1889—1959) — критик, режисер, перекладач, поет, драматург. , до якого Ви, В[ельми] Шановний Пане, порекомендували мені звернутися за порадою та підтримкою в моїх устремліннях.

Я був приємно здивований, коли виявилося, що пан Гожиця про мене знає, що він попереджений про мій прихід, і прийняв мене з такою сердечною доброзичливістю, що я направду тішуся знайомством із цією шляхетною і зичливою до мене людиною.

Мені неважко було здогадатися, кому я зобов'язаний такою прихильною настановою до мене пана Гожиці, котрий врешті-решт пояснив, що Ви, В[ельми] Шановний Пане, хоча тоді не йшлося про рекомендаційного листа, з власної ініціативи палко порекомендували мене та попросили мною заопікуватися.

Я щиро вдячний Вам, В[ельми] Шановний Пане, за виявлену до мене доброзичливість і зацікавлення моїми мистецькими устремліннями, хоча й не знаю, чим на це заслужив, і прагнутиму, щоб принаймні моє майбутнє дало підстави для того.

Оскільки я побачив багато нових речей, то перебуваю під гнітючим враженням од власних недоліків і відсталості.