Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Ліберверт незабаром виїздить до Парижа на тривале мешкання. Чи бачиш Ти його іноді?

Як живеш? Як Твоє еротичне життя? Чи не маєш із тим надмірних складнощів? З ким зустрічаєшся?

Сердечно Тебе вітаю і зичу щасливого Нового року та всього найкращого!

Бруно Шульц

Дрогобич, 26 XII 1938

Дорога Ромо!

Твій лист засмутив мене і пригнітив. Я не міг одразу відписати, бо я в сильній депресії, цим разом навіть не тільки моральній, а в якомусь занепаді всього мого єства. Уже 6 тижнів я хворий, тобто відчуваю себе хворим, тим часом коли лікарі не знаходять підстав для такого поганого самопочуття. Але я переконаний, що в моєму організмі діється щось лихе, поки що непомітне для лікарів. Я боюся якогось серйозного захворювання. Попри оте моє постійне занепокоєння і смуток, Твій лист справив на мене дуже гнітюче враження. Гадаю, що Ти писала його у мить великого розчарування. Тоді нам усе життя здається недоречним, ланцюгом хиб і помилок. Думаю, що кожен має саме своє життя, таке, яке йому пасує, і тільки на таке має право. Ми не могли б жити інакше, ніж жили. От лишень, баланс усього життя, якщо ми його в певний момент підбиваємо, завжди рівний нулеві. В кожному разі, таке «балансування» свідчить про глибоку депресію.

Щодо Твоєї посади, то справді сумно. Може би, це могло стати поворотним моментом у Твоєму житті, може б, Ти змогла помиритися з чоловіком і повернутися до нього? Чи це виключено? Ти мала би свого Стефана завжди поруч і була би щаслива.

Звичайно, я не можу щось Тобі радити у справі посади. Ти сама все краще знаєш, куди звернутися і що чинити. Аби лише Твоє самопочуття покращилося і Твоя вітальна сила відновила рівновагу.

Прецінь, Ти маєш доволі заможну родину, вони мусять Тобі допомогти. Мені б хотілося невдовзі отримати від Тебе лист із кращими новинами.

Я, попри мою хворобу, депресію і школу, яка мене мучить і виснажує, досить активний духовно і дуже збуджений. Тепер не пишу. Малюю. Два тижні тому я написав Мортковичу [372], чи не було якої монографії про німецького художника К а р л а Г о ф е р а [373], яку б я охоче замовив. Я не отримав жодної відповіді. Може б, Ти була така добра спитати за нагоди, чи не можна було б це замовити, і яку ціну правлять. Йдеться головним чином про ілюстративний матеріал (скільки ілюстрацій?). Мені це необхідно.

Не пишу більше, бо це мене втомлює. Дай про себе знати найближчим часом. Вітаю Тебе сердечно і зичу всього найкращого.

Бруно

Дрогобич, 21 І 1939

Я чув, що в «Piórze» була стаття Фриде з нападками на мене [374]. Чи дуже жахлива? Якщо так, то я не хочу її читати. По суті справи, мене це мало зараз обходить.

Дорога Ромо!

Далебі, мені здавалося, що Ти забула про мене. Якось так сталося, що таке численне й рійне гроно моїх приятелів значно порідшало, контакти послабшали, і я наче знову простую до тих партій і сфер долі, де панує самотність. Як колись. Іноді це сповнює мене смутком і страхом перед пусткою, а іншим разом вабить мене якоюсь таємною, знаною з давніх-давен спокусою.

Що сталося, що після такої тривалої перерви Ти написала знову? Я вже й боюся якось приїхати до Варшави. Боюся контактів і людей. Найбільш охоче я б усунувся з якоюсь однією людиною в тиху заводь і взявся, як Пруст, до остаточного формулювання мого світу. Упродовж певного часу я знаходив опору в думці, що наступного року піду на пенсію (40 відсотків платні). Тепер я полишив цю думку з огляду на родину, якої б не зміг прогодувати.

Маю клопіт із вибором місця проведення відпустки. У мене вкрай обмежені засоби (не маю ще нічого, позичу собі). Я б хотів тиші й самотності, але не цілковитої. Одна чи 2 особи, які б не надто бентежили. Що ти маєш намір зробити з канікулами?

Просив мене Ґомбрович, щоб я виправдав його перед Тобою, бо він Тобі не вклонився. Трапилося [це] через його фатальну зорову пам'ять, яка його часто підводить. Чи знаєш ти у Варшаві доброго невропатолога, який би погодився лікувати мене безкоштовно?

Я абсолютно хворий — якийсь розлад, якийсь початок меланхолії, розпач, смуток, відчуття неминучої поразки, неодмінної втрати… Треба було би порадитися. Але я не вірю в лікарів.

Про мої плани та роботи не пишу, не можу писати. Надто мене це дратує, і я не можу про це спокійно говорити. Не занедбуй мене так надовго. Напиши щось колись!

Сердечно Тебе вітаю.

Бруно Шульц

червень 1939

Шановний і Дорогий Пане!