Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Бруно

29 VIII 1938

Дорога Ромо!

Напевно, Ти гніваєшся на мене за моє мовчання і за те, що, будучи нещодавно у Варшаві, не відвідав Тебе. Не ображайся на мене, я був дуже коротко (1½ дні) і не бачився ні з ким, як і з Тобою. Викликали мене «Wiadomości», щоб написати певний репортаж [368]. Чому я й потім не написав? Сам не знаю. Я дуже обмежив своє листування. Окрім Ґомбровича, я не отримую нічиїх листів — усі мене покинули. Що Ти поробляєш? Як Твоє здоров'я? Як поживає Стефан? Я б дуже втішився, якби Ти мені щось написала. Нещодавно мене спіткала велика прикрість через Еґґу Гаардт, котра виявилася звичайною аферисткою, шантажисткою і шахрайкою. Напевно, твою увагу звернули на мою статтю про неї в «Tygodniku Ilustr.» № 40. Цю статтю вона наполовину сфабрикувала. Я дав їй свого часу на перегляд рукопис, дозволивши вилучити деякі занадто інтимні місця. А та особа вирішила скористатися моїм ім'ям у такий спосіб, що додала абзаци, які були її писаниною, вкрай позбавлені смаку та скандальні за формою. Я борюся з рішенням, чи не опублікувати спростування, оскільки не можу того інакше вчинити, як тільки знищивши її, а я її боюся, бо то особа, здатна на все. Напиши мені, що про це кажуть, і чи відомо, що то фальсифікат [369].

Цього листа я пересилаю через п. Зиґфрида Бінштока [370], молодого, талановитого музику, який здобув нещодавно І нагороду на музичному конкурсі за свої джазові композиції.

Пан Біншток уперше у Варшаві й шукає контактів. Я б дуже втішився, коли б він Тобі сподобався і Ти б трохи ввела його у варшавський світ. Пан Б. є дуже милим і симпатичним молодим чоловіком великої духовної свіжості та певної наївності, яка обіцяє дуже добрий розвиток.

Сердечно Тебе вітаю і чекаю від Тебе звісток.

Бруно

Дрогобич, 13 X 1938

Дорога Ромо!

Я написав Тобі за той час 2 листи, які переслав через молодих людей, котрі їхали до Варшави. Можливо, вони не виконали своєї місії. Але я не вважаю, що те мене виправдовує. Моє листування зазнало загального скорочення, і, окрім Ґомбровича, я ні з ким не спілкуюся. Я веду життя занадто невідповідне моєму рівню. Окрім книжок, які теж скупо доходять (мушу читати те, що є, не можу читати того, що хотів би), у мене немає жодних підпор для мого внутрішнього життя, а все навколо тхне невимовною прозою, яка впливає й на мене своїм брутальним тягарем. Ані жодної прогулянки з милою особою, ані години спокійного і погідного споглядання, — все зіпсуте щоденними турботами і прозою. Гадаю, що продуктивні творці відгороджуються від свого оточення певним укладом життя, певною організацією своєї повсякденності, яка не допускає до них прози буденного життя, фаху тощо. Я дуже потерпаю від браку такого укладу, неспроможності взяти себе в такі карби. Слід, скажімо, відгородити своє внутрішнє життя, не дозволяти, щоб там гніздилися живоїди посполитих гризот. Колись мене боронила своєрідна сліпота, у мене були шори при очах, як у запряженого коня. Тепер дійсність здолала мене й увірвалася всередину.

Доведеться, втім, серйозно замислитися про захист мого інтимного внутрішнього життя і створення якоїсь фортифікації у формі регулярної розумової праці.

На 4-денні канікули нікуди не виїжджаю. Проведу їх, здається, дуже сумно — вдома.

Як ся маєш? Як Твоє здоров'я? Як розважаєшся? Чи підтримуєш широкі стосунки з письменниками? Чи знаєш, що Віткаци помирився зі своєю приятелькою [371]?

Чи чула Ти щось про скандал, який мені облаштувала Еґґа Гаардт, опублікувавши під моїм ім'ям статтю, майже наполовину сфабриковану нею? При нагоді розповім Тобі, що спонукало мене залишити це фальшування без наслідків і не бабратися далі в цій справі.

Напиши мені про себе і про все, що навколо Тебе діється. Дуже сердечно Тебе вітаю.

Бруно

29 X 1938

Дорога Ромо!

Мене вже давно мучили докори сумління, що я Тобі не відповів. Це трапилося аж ніяк не з тих причин, які Ти наводиш. Чому б то мене мала разити Твоя реакція на стосунки? Хіба я не відчуваю цього, і чи бодай хтось буває вищим від цього? Не роби з мене якоїсь вежки зі слонової кістки і не приписуй мені потребу якогось культу моєї особи чи мого артистизму, яка мені чужа. Ти вважаєш митців якимись особливими істотами, які невідь за що ображаються і з якими слід бути надто обережними у поводженні. Це зовсім не так. У повсякденному житті я — абсолютно нормальний чоловік.

За ласкаву Твою щедру гостинність дякую сердечно. Я нею не скористаюся тепер, бо зрозумів, що виїзди мені не дають нічого, крім втоми. Нещодавно я слабував — на серце. Гадаю, що вже минулося, але мені залишилася страхітлива нервозність і депресія — особливо вранці. Що робити?