Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Чи їздили Ви до Казімежа? Чи бачили, може, Ліберверта?

Чи бачили Ви п. Штурма? Передавайте йому від мене сердечні вітання. Я давно збираюся йому написати, але мляво мені це йде. Занадто багато сумних спогадів пов'язано з його особою [285].

Тепер іще одна справа, з якою я до Вас звертаюся. Звернулися до мене батьки одного юнака, котрий був моїм учнем, а пізніше, під час навчання в Любляні, в Югославії, був заарештований за звинуваченням у підривній діяльності. Йдеться про залагодження у міністерстві зак. спр., де лежить клопотання сім'ї колишнього в'язня. Той юнак серйозно хворий на легені. У белградській в'язниці він уже помирав, але якимось дивом очуняв, і через 3½ роки був звільнений. Поліція, не чекаючи паспорту, по який він подався, доставила його на угорський кордон (мабуть, sekatura ). В Угорщині як особу без документів його заарештували та утримують у т. зв. Шубгаус у Будапешті, поки він не одержить документів. Польське консульство в Белграді повідомило батьків, що паспорт воно переслало угорській поліції. Відтоді минуло кілька тижнів, упродовж яких не було жодних звісток від в'язня чи від пол. консульства в Будапешті, ані від поліції в Будапешті, попри кількаразові запити. Батьки написали клопотання до мін. зак. спр., щоб воно нагадало про справу пол. консульству в Будапешті. Жодної відповіді. Йшлося би про пришвидшення нагадування, оскільки звільнений в'язень хворий і перебуває там у найгірших умовах. Чи знаєте Ви когось, хто міг би звернутися до міністерства та підтримати клопотання батьків? Хлопця звуть Ізаак Фоєрберґ [286]. Прошу Вас повідомити, якби щось пощастило зробити.

Дуже сердечно Вас вітаю, кланяюся Стефанкові.

Бруно Шульц

16 VIII 1937

Дорога Пані Ромо!

Дякую за швидку відповідь і за добрі слова. Коли сам не маєш певності в собі й віри, — дуже допомагає чужа, хоча й не здатна цілковито замінити власну. Мені бракує не так віри в мої здібності, як чогось більш загального: довіри до життя, безпечного спочивання у власній долі, віри в остаточну прихильність буття. Я мав це колись, навіть про те не відаючи. Та віра, та довіра вивільняє в нас резерви творчості, є тим багатим, ситим і теплим кліматом, в якому визрівають пізні й важко досяжні плоди. Випадки, коли життєві нестатки, трагедії стають творчими, мені незрозумілі. Той ґатунок продуктивності мусить бути цілком інший, ніж мій.

Якщо я хочу усвідомити собі мій теперішній стан, то мені спадає на думку образ пробудженого із глибокого сну. Хтось прокидається до яви, він іще бачить потопаючий у забутті світ снів, іще має перед очима його посутенілі барви й під повіками відчуває м'якість мрії, — а вже накочує на нього новий, тверезий і бадьорий світ яви, і, сповнений іще внутрішнього лінивства, він дозволяє втягнути себе — опираючись — у його справи й процеси. Так у мені моя особливість, моя винятковість, не зникаючи, наче поринає в забуття. Вона, яка мене затуляла від атак світу, лагідно відсувається вглиб, а я, наче випущена з лялечки комаха, виставлена на бурю чужого світу й вітри небесні, ніби довіряюся вперше стихіям. Куди мене це приведе — не знаю. Чи та нова тверезість є лише пусткою після зникаючої творчої імли, чи є новим голодом світу, новою конфронтацією із зовнішньою стихією — не знаю. Особливість і незвичність моїх внутрішніх перебігів герметично мене замикала, робила невразливим, неохочим до інвазії світу. Тепер я наче повторно відкриваюся світові, і все було б добре, якби не той ляк і не те внутрішнє здригання, як перед ризикованою імпрезою, котра провадить бозна куди.

Що у Вас? Яка внутрішня ситуація? З ким Ви бачилися? Чи Віткаци щось Вам написав? Не знаю, чи зараз приїду, очікую звісток із «Roju» в тій справі. Маю у Варшаві небожа, інж. Вільгельма Шульца [287], дуже енергійного та мудрого хлопця (при тому д. гарного), який був би радий мені від щирого серця допомогти вибратися із Дрогобича. Чи можу я його скерувати до Вас, щоб він у Вас шукав натхнення і вказівок до дії?

Сердечно дякую Вам за таке беручке ангажування у справу того бідного Ф. [288]. Він зовсім мені не родич, а лише мій колишній учень і нещасний хлопчина. Його батьки д. бідні, вони нічого для нього не можуть зробити. Я скажу їм, що вони мають вчинити, і чекатиму на результат. Не гнівайтеся, що я Вас потурбував цим, але Ви діяли не у лихій справі.

Дуже сердечно вітаю Вас і прошу про частіші звістки.

Бруно Шульц

Дрогобич (між 20 і 26 VIII 1937)

Дорога Пані Романо!