Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Вацлав Берент (1873—1940) — польський прозаїк, есеїст і перекладач, автор романів Озимина ( Ozimina ), Порохно ( Próchno ), Живе каміння ( Żywe kamieni ), перекладів творів Фрідріха Ніцше та Генріка Ібсена.

Едмунд Гуссерль (1859—1938) — німецький філософ, засновник сучасної феноменології. Шульц цікавився представленим у творчості філософа трансцендентним ідеалізмом, котрий здавався йому близьким до власних поглядів. Інтерес письменника до проблем феноменології спонукав його до пошуку особистих контактів із учнем Гуссерля Романом Інґарденом (1893—1970), представником феноменологічного напряму в польській філософії.

Новела Die Heimkehr загубилася. (Див. також примітку 57 в листах Шульца до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 168) ).

Йдеться про невеликий нарис, що містить інформацію про Цинамонові крамниці та короткий аналіз їх, написаний Шульцом по-німецьки під назвою Exposé über das Buch «Die Zimtläden» von Bruno Schulz , призначений для потреб італійського видавця, котрий зацікавився б можливістю перекладу та публікації праць Шульца в Італії.

Ось увесь текст Exposé, перекладений [польською] Єжи Фіцовським:

Бруно Шульц

Exposé про книжку Бруно Шульца Цинамонові крамниці

У цій книжці вчинено спробу видобути історію певної родини, певного дому у провінції — не з їхніх реальних елементів, подій, характерів чи реальних доль, а шукаючи понад ними міфічного змісту, остаточного сенсу тієї історії.

Автор має таке враження, що годі сягнути найглибшого дна біографії, остаточної форми долі через опис зовнішнього життєпису чи завдяки психологічному аналізові, хоч би як глибоко він сягав. Ці остаточні дані людського життя лежали б радше у зовсім іншому вимірі духу, не в категорії фактів, а в їхньому духовному сенсі. Адже життєпис, який прагне до вияснення свого власного сенсу, загострений на власне духовне значення, є нічим іншим як міфом. Ця тьмяна, сповнена передчуттів атмосфера, ота аура, котра загущується навколо кожної родинної історії та неначе міфічно прояснює її блискавкою — наче містилася там остаточна таємниця крові й роду — відкриває поетові доступ до того другого обличчя, до тієї альтернативи, до глибшого шару історії.

Тут автор чується близьким до відчуття Античності, гадає, що своє творіння, свої фантазії та снування вивів із поганського розуміння життя, яко вже для людей старожитності генеалогія власного роду занурювалась у міф після відходу другого чи третього покоління, а погляд, звернений у минуле, бачив історію родини, яка знаходить своє розв'язання в міфології.

Одначе представлене в цій книжці аж ніяк не така собі утверджена культурно в історії, історично підкріплена міфологія. Елементи цього міфологізму випливають із тої тьмяної країни ранніх дитячих фантазій, передчуттів, страхів, антиципації того світанку життя, що становить посутню колиску міфічного мислення. Варто було міфічну імлу загустити до конденсованого, повного сенсу світу легенд, дозволити, щоб вона дозрівала до своєрідної особистої та приватної міфології, не втрачаючи при цьому автентичного підложжя.

У центрі подій ми бачимо «батька», загадкову постать, купця за фахом, який, керуючи громадою темних і рудих прикажчиків, очолює крамницю мануфактури. Ми бачимо, як він потерпає від вічної гонитви, з глибоким сум'яттям у серці про вічну таємницю безперервно атакує і силує істоту речі за допомогою найризикованіших експериментів. Цьому тяжко досвідченому, переслідуваному долею мужеві написано було на роду самотньо плекати свої медитації про порятунок світу посеред тупого й байдужого оточення, нечулого на його метафізичні турботи, мало не зламатися під натиском метафізичної місії. Його проблематичні та єретичні експерименти торкаються коріння таємниці світу. Його безперервно вабить маніпулювання злочинною рукою при таємних вузлах сконцентрованості світу, перебирання пальцями, лоскотання його загадки в найуразливішому місці та провокування.

Батько незлічимого пташиного роду, вигодуваного ним у затишній садибі, він дозволяє кольоровим ключам пав, фазанів і пеліканів відлітати з вікон у вечірній краєвид — осердя їхніх мандрівок, вирів і кружлянь — аж його архіворог, Аделя, покоївка в тому домі, розганяє цю рійну пташину хмару на чотири вітри. Після цієї поразки він поступово починає занепадати, зсихається, — щодня менший у спорожнілих покоях, серед безтурботних забав, недоречного базікання та цвірінькання, поступово губиться в покоях великого помешкання серед своїх кревних, зберігаючи, можливо, якийсь різновид видимості життя в іпостасі опудала старого кондора, а відтак певної ночі з'являється з коротким візитом до матері у вигляді комівояжера, що подорожує в торговельних справах.