Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

Поїзд був звично брудним і таким задушливим, як вокзал чи й саме Сталіно, але книжка й мрії про майбутнє суттєво полегшували дорогу. Нарешті — Гайворон. Швидко знайшовши Управління освіти, — у маленькому містечку всі все знають, — і недовго почекавши доволі привітного, хоча й заклопотаного чоловіка, так не подібного на чиновника, Василь залагодив усі формальності. Ставати до роботи йому пропонується в другій половині серпня, а до того часу він може бути вільним, але… тут, розумієте, в середині серпня [202]буде провадитися збір молодих вчителів району, а більшість викладачів у цей час не мають можливости «відірватися» від роботи на землі. То чи не хотіли б ви, так би мовити, для швидшого знайомства з «обстановкою» і кращого входження у «курс справ» туди поїхати? Василя не довелося довго аґітувати. Це було саме те, чого він хотів — відпочинок: без жодних зобов'язань, без підготовки до уроків, без зошитів, які з'їдатимуть силу силенну часу, без… Стус погодився з задоволенням і вже зворотним шляхом до батьківської домівки почав мріяти про нові зустрічі та знайомства.

За кілька тижнів — повернення.

Учительська конференція відбувалася на « базі „Чайки“, коло Бугу. Василь усю ніч напередодні не спав, а вдосвіта прийшов зарошений до пояса, — здивував він усіх. — „Конференція ж сьогодні. Та й якщо бродити, то взяв би когось із собою…“ — ми до нього, жартуючи. А він: „Ні, там треба було ходити тільки самому!.. Яку я красу бачив: серпень, зорі падають, трави густі некошені, Туман над Бугом“ » [203], — згадує Любов Маєвська [204]. Молоді лиця, несподівані зустрічі та знайомства. Малоцікаві й малоінформативні курси підвищення кваліфікації (передусім — ідеологічної) молодих вчителів не надто обтяжують, а тому, замість слухати нудні лекції, краще подрімати, адже ввечері — чергова зустріч з чарівною природою українського Поділля.

Вечорами — ближче знайомство зі вчительською молоддю, якої таки трохи з'їхалося. Важко сказати, із ким торував нічні стежки в напоєному п'янкими росами й відсвіченому тарілкою повного місяця буйнотрав'ї Василь, але чомусь майже немає сумнівів, що з кимось таки торував:

Певна збитошність Стуса щодо почуття любови, оспіваного тисячами його вкраїнських і не лише попередників, вказує на те, що навіть коли в цей період у нього й були якісь тимчасові захоплення, про що прямих свідчень таки немає, то справжнього глибокого почуття не було. Звідси підкреслене чоловіче батярство й прагнення чуттєво-тілесних насолод. Важко твердити напевно, але цілком імовірно, що Василь не лише дихав Україною на повні груди, але й брав від неї все, що повинен брати юнак напередодні примусового війська, якщо тільки він, той юнак, не перестрашений спілкуванням з жіноцтвом [206]. Воно й справді, напередодні призову й неминучої розлуки здорова тілесна прагматика має долати чуттєву романтику.

Втім, поет перестав би бути самим собою, якби за змалюванням епізоду, навіть солоного епізоду, не зашифрував ув окремому чотиривірші свої розчарування. Ким? — собою, дівчатами, ситуаціями чи чимось іншим, — яка, врешті-решт, різниця, коли набутий досвід дозволив усвідомити розмитість границі між добром і злом.

Так хороше було йому в тім краю, такі милі та щирі люди його оточували, що мимоволі закрадалася думка: а чи не кинути тут життєвий якір? Однак думка була настільки легка й невагома, що, з'явившись між іншим, вона непомітно й зникала — попереду близьке військо, а що буде за два роки — з тобою? нею? світом? Перемогла міщанська життєва філософія, яка сприяла утримуванню дистанції й допомагала не забивати собі голови довгостроковими планами, але… як же жити, не беручи від кожної пори життя її принад?

Сьогодні Стусові стежки затоплені водами Південнобузького водосховища. І хоча ландшафт уже давно знищено, проте саме на тих затоплених землях минув найбільш безтурботний і благосний час Василевого життя. Він розкошував. І на курсах для молодих учителів, і ті півтора місяці, які йому довелося викладати [207].