Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

Пізніше в передмові до збірки віршів «Зимові дерева» Василь Стус підвів підсумок свого шкільництва: « Шкільне навчання вадило. Одне — чужомовне, а друге — дурне. Чим швидше забудеш школу, тим краще. В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли прийшла любов » [157].

Можна сказати, що «гарне дитинство», як схарактеризував його сам поет, виховало українця, який відчував свою причетність до цілого світу. І хоча в 1954-му він все ще залишався патріотом своєї країни, вроджений анархістичний вітальний дух і почуття справедливости допомогло Василеві здолати віковічну «прибитість» і страх перед світом, що міцно вкорінилися в душах українських селян після голоду 1933-го, репресій 1920—1930-х та воєнного лихоліття, реальним наслідком чого стало те, що всі селянські діти десятиліттями змушені були змивати з себе тавро другорядности. Переважна більшість з них була така щаслива, що потрапила до інституту чи на роботу до міста, що відчувала потребу повсякчас дякувати за це, на довгий час перетворюючись на істоту-боржника. Стусові за це було соромно. Коли він стикався з фактами зверхности, його душу переповнював гнів, а що нічого змінити було не в його силах, то він ще вище задирав своє гостре підборіддя, ніби його гордість могла повернути почуття самоповаги мільйонам таких же, як і він, молодих людей, яким часто було навіть зручно жити саме так. Ця гордість стала його птахом душі, тим нестримним поривом, який виніс юнака, що закінчив школу зі срібною відзнакою, у широкий світ.

Люде мій! О кріпаки комуни!

В майбуття втелющені цвяхи!

Вам усім несуть дубові труни —

тільки б до могили дожили!

Кріпаки замучені, нужденні!

Нація безпашпортна моя! [158]

Через рік після смерти Й. Сталіна, коли психоз із приводу втрати довголітнього радянського лідера (для когось — «батька народів», для когось — кривавого тирана) минув, і суспільство почало плекати надію на якісь зміни, Василь Стус саме закінчив середню школу. Не можна сказати, що він здобув блискучу освіту, але завдяки власній праці та настирливості його знання були достатньо ґрунтовними. Вибір було зроблено на користь української гуманітаристики, і юнакові залишилося лише спробувати втілити цю мрію в життя. Бо що важать життьові перепони для людини, гартованої в середовищі жорсткої донбаської свободи? Василь Стус мав певність, що нова суспільна ситуація відкриє йому чимало ще вчора закритих дверей.

1. Бурцейний П., Рубін М . Вінницька область. — К., 1967.

2. Енциклопедія українознавства. Т. 6. Перевид. в Україні. — Л., 1996.

3. Вінниччина. Фотоальбом. — К.: ВФ «Чорлі», 1998.

4. Аллен Ван Атта Дональд, Гончарук Олександр, Перротта Луїз . Українське село на зламі століть. Соціологічний та антропологічний зріз / За ред. Ю. І. Саєнка. — К.: Ін-т соціології НАНУ, 2001.

5. Зенкин Сергей . Жития великих еретиков. Фигуры иного в литературной биографии // Иностранная литература. — 2000, № 4, С. 123—139.

6. Павличко Соломія . Теорія літератури/ Упорядн. Віра Агеєва, Богдан Кравченко. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002.

7. Лексикон загального та порівняльного літературознавства/ Буковинський центр гуманітарних досліджень. Керівник проекту А. Волков. — Чернівці: Золоті литаври, 2001.

8. Шерех Ю . Друга черга. — Нью-Йорк, 1978.

9. Кримінальна справа № 47по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62. ч. 1 КК УРСР. Начато: 13 січня 1972 р.; Окончено: 26 липня 1972 р. в 12 томах. Том № 10. — С. 1, 9. Зберігається в архіві СБУ, од. збер. 67524.

10. Знак нескінченності. — К.: Факт, 2002.

11. Стус Василь . Твори:В 6 тт., 9 кн. — Л.: Вид. спілка «Просвіта», 1994—1999.

12. Стус як текст/ Ред. та автор передмови М. Павлишин. — Мельбурн: Відділ славістики ун-ту ім. Монаша, 1992, XII + 93 с.

13. Хейфец М . «В українській поезії тепер більшого нема…»// Сучасність. — 1981, ч. 7—8; або в кн.: Не відлюбив свою тривогу ранню… — С. 242—317.

14. Рябчук Микола . «Небіж Рільке» і «син Тараса»// Критика. — 1999, Червень, С. 14—19.

15. Сверстюк Євген . На святі надій.Вибране. — К.: Наша віра, 1999.

16. Івашко Василь . Міф про Василя Стуса як дзеркало шістдесятників// Світовид. — 1994, Ч. III (16), С. 104—120.

17. Москалець Костянтин . Страсті по Вітчизні// Критика. — 1999, Червень, С. 4—14; див. також у кн.: Москалець Костянтин . Людина на крижині. — К.: Критика, 1999.