Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 94—96.

Борисом Дорошенком.

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 97.

Очевидно Вікторові Дідківському — інженеру-металургу й Василевому приятелеві ще від студентських часів, із яким поет активно листувався 1961—1962 pp.

Щоденник» Василя Стуса. — Зберігається: ІЛ НАН України, Відділ рукописних фондів і текстології, Ф. 170, од. зб. 1200. Друкується вперше.

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 97.

Розшифрувати про кого йде мова не вдалося.

«Щоденник» Василя Стуса. — ІЛ НАН України, Ф. 170, од. збер. 1200, арк. 2—3.

Поет Дмитро Павличко 1962-го працював у редакції часопису «Жовтень».

«Щоденник» Василя Стуса. — Зберігається: ІЛ НАН України, Ф. 170, од. збер. 1200, арк. 4—5.

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 98.

Намагання Василя ввести Шуру в незвичний для неї світ мистецтва залишилися марними. Природна й практична, вона мала це за чоловіче дивацтво, може й приємне, але надлишкове в житті. Добре розвинені природні інстинкти дозволяли їй — людина без вищої медичної освіти — приймати найскладніші пологи краще за будь-кого з дипломованих спеціалістів. Наприкінці кар'єри Олександра Фролова стала завідувачем акушерського відділення одного з донецьких пологових будинків.

Андрій Клоччя — критик і прозаїк. На той час головний редактор журналу «Донбас».

Одна зі Стусових приятельок того часу.

Валентин Устенко — приятель Василя, історик. Його вважали надією археології України. Трагічно загинув.

Мова, очевидно, про Володимира Міщенка — поета й прозаїка, товариша Василя Стуса ще з інститутських часів. У цей час він працював редактором літературно-драматичних передач Донецького обласного радіо.

«Щоденник» Василя Стуса. — ІЛ НАН України, Ф. 170, од. збер. 1200, арк. 5.

Борис — Борис Дорошенко.

Колісник — Микола Колісник, приятель Стуса з інститутських часів, член інститутської літстудії

Комар — прізвище Олега Орача, Стусового товариша, який підтримував тісні стосунки з Василем аж до арешту 1980 р.

35-та кімната студентського гуртожитку — місце, де найчастіше збиралися україномовні студенти-літерати, де кипіли юначі суперечки й обговорювалися написані твори. Аж до переїзду до Києва 1963-го Василь Стус підтримував з усіма колишніми мешканцями тієї кімнати товариські взаємини.

Середа з Запоріжжя — Іван Середа, Василів приятель інститутських часів.

Василь Стус. Твори. Т. 6: кн. 2. — С. 25.

Мова — про поїздку на Азовське море, куди від Донецька можна дістатися за які дві-три години

Йдеться, очевидно, про Володимира Міщенка.

Проблема вимирання української мови й донецького котла, перемішуючись у якому зникає національна самобутність, — одна з найдрастичніших для Стуса тем цього періоду. Видозмінюючись і трансформуючись, мовна проблема то постає зі всією гостротою, примушуючи дошукуватись відповіди на сакральне: як бути далі, то дещо зменшує напругу, мовляв, шанс зберегти мову й культуру ще не втрачено остаточно. Навіть тут, у Донбасі. Про це ж Василь Стус пише у листі до Анатолія Лазоренка від 1.10.1962 p.: «Даремно ти розгублюєшся, вагаєшся щодо своїх минулих ідеалів. Це — найнеприємніше. Коли ми почнемо хитатися, як ти пишеш, то що буде з рештою? Тут один мій знайомий — з нових — має таку оптимістичну голову, що тільки позаздриш. Чи були факти — в історії — такої багатомільйонної асиміляції? А ні ж? Чи не забагато нам хочеться для цього часу? (Я сам чую — цей другий аргумент не дуже певний). Не губись. Знай! Поки ми тут, усе буде гаразд. (Це аргумент чи не найсильніший). Зараз у молоді — літературної і співчуваючої — є дивні нахили оригінальничати навіть за рахунок національного почуття — його посилення — коли не в душі, то хоч в плані „стильової“ специфічности. Це дурниці, але ж…

Придбав „Атомні прелюди“ Вінграновського — чудового поета і патріота. Він — учень Довженків.

За „казан“ не думай — хай там плавляться кольори, однак кожен із них впливатиме на інший. Твій лист — то фальцет в голосі. Це так. Бережись його, бережи свій голос, як віру, як серце…