Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

* * *

Користаючись перепочинком, батько щодень множив автографи й змісти збірки, ніяк не знаходячи остаточного варіанту, а може й свідомо залишаючи варіанти не лише окремих віршів («Гойдається вечора зламана віть» налічує принаймні п'ять-сім варіантів основного тексту), а й самої збірки, яка видозмінюється в залежності від часу — «маґаданська» версія «Палімпсестів», «київська», «повний корпус віршів», сталі віршовані цикли (порядок віршів у таких циклах завжди незмінний), які поет по-різному компонував між собою. Дві частини корпусу збірки «Палімпсестів» були ним, в основному, завершені. Третю він не встиг зробити навіть начорно.

Між двома термінами найчастіше у нього в гостях був Іван Калиниченко — єдина людина, із ким тато часто сидів у прокуреній кухні, дискутуючи на різні теми — від політики до літератури. І хоча їх мистецькі вподобання були надто різними, розмова часто захоплювала обох аж настільки, що Іван ішов від нас далеко за північ.

Невдовзі після повернення батько на кілька днів їздив зі Світланою Кириченко до Москви, зустрічатися з лідерами союзного правозахисного руху. Після повернення, до нас завітала Оксана Мешко й запропонувала батькові очолити другу українську Гельсинську групу, адже після арешту всіх її учасників хтось мусив «продемонструвати світові, що дух українців не підупав після репресій». Тато погодився, хоча й не відразу.

Після візиту пані Оксани у нас бувало чимало різних людей, більшість з яких переконували тата не «лізти головою в петлю». «Ти ж розумієш, що як тільки стане відомо, що ти очолив Гельсінську групу, тебе заарештують», це — «підстава», «ґарантія нового арешту», «повне безумство», а «ти ж — поет і мусиш берегти свій талант», — повторювали вони одну й ту саму пісню різними голосами.

Одному з таких відвідувачів батько якось відповів:

— Гаразд, переконав. Гельсинську спілку справді може очолити й хтось «простіший», як ти кажеш, за мене. Але я мушу твердо знати, що коли від цього відмовлюсь я, знайдеться інший, хто очолить Спілку замість мене. Ти — очолиш?

— Ні, Василю… Очолити сьогодні в Україні Гельсинський рух — безумство!

— Навіщо тоді ти почав цю розмову? — запитав тато, підводячись із-за столу й усім виглядом показуючи, що балакати більше немає про що. Той чоловік так і пішов із пляшкою коньяку, яку приніс татові й яку батько підкреслено вклав йому до рук перед тим, як випровадити з квартири.

Більше він до нас не приходив.

Наприкінці осени Стусові повідомили про адміністративний нагляд, перлюстрацію кореспонденції та вимогу з 20.00 до 8.00 завжди бути за місцем проживання.

Увесь цей час — від серпня по грудень — ми не лише не знаходили з татом спільної мови, а й, можна сказати, жили як кішка з собакою…

Часом траплялися ситуації майже абсурдні. Заробивши під час роботи на руднях Маґаданської области непогані гроші, батько хотів купити сякі-такі меблі, щоб якось облаштувати побут. Одного разу вони з мамою вирішили замінити в моїй кімнаті етажерку, якій було не менше 30–40 років, сучасною книжковою шафою. Та коли я прийшов додому й побачив, що батьки звільнюють її від книг, здійняв скандал, фіналом якого була заборона заходити до моєї кімнати.

Грюкнувши дверима, я пішов з дому.

Повернувшись опівночі, я побачив, що батьки (себто, мама) розставили мої книжки по місцях. Сутички (мирити нас приїжджали й Маргарита Довгань, і Михайлина Коцюбинська, і ще хтось) між нами тривали майже до середини грудня, завдаючи татові невимовного болю. Невідомо, чим би цей постійно наростаючий конфлікт закінчився, якби випадково на допомогу не прийшло… КДБ.

Трапилося це так.

Десь наприкінці січня, мене, що звично прогулював черговий занудний урок з української, знайшли десь за школою й терміново викликали до директора.

Там на мене чекав чоловік у шкіряному плащі. Директор представила його як співробітника комітету держбезпеки. Він повів мову про «ворога радянської батьківщини Василя Стуса». Мовляв, і посилки він від підступних імперіалістів отримує, і нещасть бажає всьому народові, й користуючись гуманним радянським законодавством продовжує ворожу антирадянську діяльність.