Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

Перечу і проти інтерпретації їхнього змісту. Я ніколи не ототожнював радянського ладу з гітлерівським режимом, а лише з болем у серці часом відзначав, що окремі споріднені риси (передусім між добою культу особи і гитлеризмом) були і це явище неприпустиме для країни соціалізму (скажімо, масові репресії).

У постанові далі йдеться, що автор цих 10 „документів“ „твердить про начебто існуюче національне гноблення на Україні“. Наскільки пам'ятаю, я так ніколи не міг писати, бо істина полягає в тому, що окремі факти нігілізму до української культури є фактами не гноблення, а, сказати б, фактами шовінізму (і шовінізму неусвідомленого, шовінізму за традицією царських часів, який не раз і не два давав про себе знати всупереч теоретичним настановам). Отже, малися на увазі факти відходу від ленінізму чи його перекручення в часи Сталіна чи пізніше. А сказати просто „гноблення“ — це значить мати заперечення до теоретичних постулатів і, природньо, насамперед постулатів ленініани.

Оскільки я попросив конкретизувати це місце, пославшись на згадані мої 10 „документів“, а слідчий від цього відмовився, крім того, не надав мені змоги самому передивитися свої чернетки, щоб з'ясувати ту чи іншу чернеткову думку, нарешті, сумніваючись у тому, що це не вигадка самого слідства, а перевірити факт мені не дозволено, я не можу давати своїх пояснень із приводу цих давно писаних і давно відкинутих чернеток-„документів“.

Оскільки слідчий Логінов позбавляє мене змоги конкретно, детально, із посиланням на мій той чи інший закінчений чи незакінчений, чернетковий твір відповідати на звинувачення, мушу заявити таке. Кожна із статей звинувачення подається в неправдивій, позбавленій фактичного підтвердження, формі. Кожна із статей звинувачення дає сфальсифіковану слідством інтерпретацію мого літературного доробку. За таких умов брати участь у розправі над самим собою, боронитися проти накидуваних мені тверджень, думок, поглядів, настроїв і т. ін. — не волію» [649].

На допиті 7 липня 1972 р. (16.40—19.10) Василю Стусу було надано можливість ознайомитися з текстом двох листів до Шелеста та чернетками листів, які кваліфікувалися слідством, як доказ його «антирадянської діяльности».

Стус: « Оскільки мою попередню вимогу (надати змогу переглянути свіжим оком статті свої чернеткові) задоволено, згоден пояснення продовжити.

Переглянувши рукописи своїх чернеток, пересвідчився, що думка слідства, ніби автор чернеток „твердить про начебто існуюче національне гноблення на Україні“, безпідставна. Як я і припускав, таких тверджень (навіть у чернетках) немає. Так само ототожнень радянського ладу з гітлерівським режимом немає. Згадано тільки про репресії взагалі й репресії над письменниками — зокрема. Думаю, що ці риси схожості, на жаль, були. І добре, що всі ці репресії було засуджено на 20 і 22 з'їздах партії.

Безпідставним є твердження слідства й про те, що автор цих чернеток „прагне“ довести „неможливість побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі“. Насправді в мене йдеться про окремі явища морального порядку, які — навіть часом проголошувані тими чи іншими ідейними наставниками — об'єктивно шкодять витворенню високої моральної атмосфери, що може згубно вплинути (і згубно впливає!) на моральну конституцію тієї чи іншої людини. Скажімо: те, що вчора всі любили М. С. Хрущова, як вірного ленінця, а сьогодні, 16 жовтня 1964 р. [650] , всі стали його гудити, свідчить про нетривкість, несталість і, може, навіть безпринципність тих чи інших моральних структур. Саме такі (й схожі до них факти) давали мені змогу висловити полемічне твердження (але — твердження в чернетці!), що з такою етикою комунізму не збудуєш. А згадаймо й такі факти, коли часом той чи інший чоловік, за посадою дуже поважний і свідомий, дозволяє собі речі, негідні будь-якої чесної порядної людини — обкрадає державу, роздаровує чи розтринькує суспільну власність, нишком будуючи собі вілли, дачі і т. д. і т. п.

Досить своєрідно слідство пов'язує мої чернеткові записи із записами докінченими.

Слідство пише: „28 липня 1970 року Стус написав листа ворожого змісту, використавши при цьому раніше складений ним текст „Привид бродить по Європі“. Насправді, текст „Привид бродить“ є чернеткою, і чернеткою з помилковими твердженнями, а до чернетки слідству немає діла. По-друге, спільним між обома текстами є думка про те, що „людина В. звертається в інстанцію N з конкретними пропозиціями. Людині не відповідають. Вона починає писати знову. Її знову обходять відповіддю. Тоді В. починає обурюватись. Він пише знову, але вже в різкішому тоні. Хоч різкість викликана єдиним наріканням на глухоніму інстанцію, яка зобов'язана говорити. І що ж? Людину В. викликають в іншу інстанцію і починають погрожувати, або — в гіршому разі — надовго причиняють за чоловіком високу браму““ (цитую за відісланим листом). Оце — те спільне місце, яке дає слідству змогу зробити хитрий висновок: раз повторюється одна думка, то може повторитися й інша. Насправді це логічний хід людей, які прагнуть начепити мені чужого обличчя й судити за це чуже, невластиве мені обличчя.