Юлія Тагліна - Михайло Грушевський

Невідомо, дійшов цей лист до Сталіна чи ні, але у 1932 році, коли пройшов процес над членами міфічного «Українського національного центру», було звинувачено п’ятдесят людей, окрім Грушевського, якого називали керівником цього центру!

Михайло Грушевський надіслав 4 вересня 1934 року ще одного листа до голови радянського уряду В’ячеслава Молотова, у якому писав: «Глубокоуважаемый Вячеслав Михайлович! Вот уже 4-й год живу я подневольно в Москве, оторванный от Киева, в котором я наладил было свою научную работу – лишенный возможности ее вести, и подвергаясь всяким неудобствам и лишениям – морального и даже чисто материального характера. […] Я принужден ютиться в Москве с женою и дочерью (старшим научным сотрудником Украинской академии наук, помогающим мне – ввиду ослабления моего зрения) в двух маленьких комнатах – сырых, нездоровых, шумных, совершенно непригодных для научной работы, без мебели, без самых необходимых книг. Мое опальное положение имело последствием, что связи с академической базою фактически отмерли – хотя звание академика за мною сохранено. Украинская академия и Украинское государственное издательство прекратили печатание моих работ и изданий; издания уже законченные не были выпущены в свет или изъяты из обращения, начатые печатанием остановлены и разобраны – хотя прошли все инстанции и были одобрены к печати. […] Не решаюсь отнимать у Вас время длинным писанием. Если заинтересуетесь, мой двоюродный брат Георгий Ипполитович Ломов может осведомить Вас и о постигших меня злоключениях, о моей работе и о моем положении. Я подавал через него записку также тов. Сталину. Опала, меня постигшая, является или ошибкою, или «профилактическою мерою», целесообразность которой весьма сомнительна. Когда я возвращался из-за границы в 1924 г., по приглашению Украинской академии наук, я ориентировался на национальную программу Ленина. В заграничной украинской прессе я мотивировал свое возвращение уверенностью в предстоящем подъеме украинской культуры в Советской Украине под руководством этой программы и набросал план своей научной деятельности: это навлекло на меня резкие осуждения и выпады националистических кругов, но я остался верен своим планам. […] Смею надеяться, что Вы, глубокоуважаемый Вячеслав Михайлович, как глава социалистического правительства, не откажете во внимании к моему обращению и не поставите в вину, если я что-нибудь сказал тут невпопад, в том убеждении, что исследовательская работа моя нужна и напрасно пропадает мое время и силы – напрасно я мучусь со своею семьею вместо производительной научной работы. Поэтому и обращаюсь к Вам – во имя «освоения прошлого!»

С истинным почтением академик Михаил Грушевский. Москва, 4 сентября 1934. Погодинка 2/3 кв. 102. Тел. Г. 3.84.72».

На цей лист теж не було відповіді.

ОГПУ не збиралося залишати Грушевського у спокої. Листування «українського контрреволюціонера» переглядалося, його зустрічі документували у безлічі звітів, за його донькою встановили стеження. Цікаво, що у документах ОГПУ є записи щодо того, що Грушевський входить до складу нової контрреволюційної організації «Російська національна партія».

Всі ці події так підірвали здоров’я Михайла Сергійовича, що дружина, рятуючи його, вивезла вченого восени на лікування до Кисловодська. Мабуть, вона сподівалася на цілющі кавказькі води, але даремно – здоров’я чоловіка стало ще гірше.

Подорож родини Грушевських до Кисловодська контролювалася НКВС. Так, заступник начальника Секретно-політичного відділу Головного управління держбезпеки НКВС СРСР Г. Люшков повідомляв уповноваженого НКВС по Північно-Кавказькому краю Лаврушина: «Своє керівне становище серед українських націоналістичних кадрів Грушевський зберіг і дотепер. Він нами активно розробляється по справі «Старец», по якій є перекриті агентурні відомості про підготовку втечі Грушевського за кордон. Не виключаємо можливості, що подорож Грушевського до Кисловодська буде використано для зустрічей з організаторами втечі, а можливо, і практичного її здійснення. Відвернення втечі Грушевського має виняткове політичне значення. Пропонуємо:

1) відрядити до Кисловодська досвідченого оперативного працівника для організації агентурної розробки Грушевського у Кисловодську;

2) забезпечити перлюстрацію усієї його кореспонденції; 3) забезпечити постійне стеження за ним через розвідку та агентуру; у разі виїзду супроводжувати його розвідкою;