Т. Панасенко - Іван Франко

З 1878 року зусиллями І. Франка та М. Павлика виходить журнал «Громадський друг» (нова назва журналу «Друг»). Перший номер журналу відкривався віршем І. Франка «Товаришам із тюрми»:

Два номери журналу були конфісковані, автори змінили назву свого видання. З’явилися журнали «Дзвін», «Молот» (1878), які зазнали долі «Громадського друга». Далі І. Франко і М. Павлик співпрацювали в газеті робітників-друкарів Львова «Рrаса» («Праця»). Робітники вибрали Івана Франка за неофіційного редактора газети, і він перетворив професійне видання на загальноробітничу газету.

Франко провадив активну журналістську та публіцистичну діяльність. Спільно з І. Белеєм видавав журнал «Світ» (1881—1882), із гуртком львівського студентства – молодіжний журнал «Товариш» (1888). Також співпрацював з виданнями українських народовців: газетою «Діло» (1883—1886), журналами «Зоря» (1883—1886) та «Правда» (1888), з багатьма польськими та австрійськими часописами.

Франко-видавець був ініціатором, координатором та редактором видавничих серій «Дрібна бібліотека» (1878—1880), «Наукова бібліотека» (1887), «Літературно-наукова бібліотека» (1889—1897), «Хлопська бібліотека» (1896—1899), «Універсальна бібліотека» (1909—1912), «Міжнародна бібліотека» (1912—1914) та «Всесвітня бібліотека» (1914—1917), а також 2-томного видання «Кобзаря» Т. Шевченка (1908), досі найповнішого зібрання «Писань Осипа Юрія Федьковича» в 4 томах, 6 книгах (1902—1918), 10-томника драм В. Шекспіра в перекладі П. Куліша (1899—1902), багатьох інших видань Наукового товариства імені Т. Шевченка та Українсько-руської Видавничої Спілки.

Зі студентських років Іван Франко товаришував і співпрацював з Михайлом Павликом, однак не всі бачили в ньому справжнього й щирого друга. Ось що згадувала про товаришування батька з М. Павликом дочка Івана Франка Ганна: «Одним із постійних, майже щоденних, відвідувачів нашого дому був Михайло Павлик, родом із Косова, шкільний товариш тата. З браку засобів він не міг закінчити студій. Людина обмежених здібностей, тяжко пробивався в житті; тато, бажаючи допомогти йому, притягнув його до співпраці в тільки що заснованім ним часописі “Друг” і до радикальної партії, що виникла під впливом Драгоманова. М. Павлик виявився, однак, фальшивим другом для тата; безмежно заздрісний за геній тата і його вплив на громадянство, відіграв роль малого Макіявеллі. Він безоглядно користувався гостинністю мами, був постійним столівником у нас, а за це все розносив між людьми всі наші домашні справи, щоденне змагання моїх батьків з недостатками, негосподарність мами представляв у найгіршім світі. Щоб маму понизити, поширював між громадянством для неї назву “Франчиха” – назвище, прийняте тільки на селі, але принизливе в місті, де всі собі “панькали”. Він добився довір’я у Драгоманова і всякими очернюваннями і фальшивими інформаціями старався підкопати співпрацю двох учених і громадських діячів.

Мама скоро помітила його фальшивість і старалася позбутися його з хати, але тато заступався за нього перед мамою, бо його довір’я і доброзичливість до Павлика були непорушні».

У 1880 році Івана Франка вдруге заарештували і три місяці протримали у в’язниці (письменника звинуватили в підбурюванні селян Косова до бунту та вбивства війта). З початком березня І. Франко виїхав із Львова на Коломийщину до села Березова. Йому хотілося хоч трохи відпочити у приятеля Кирила Геника. Але в м. Яблонові його арештували і втягли в процес, що тоді саме відбувавсь у Коломиї проти Павликових сестер, які займалися поширенням соціалістичних думок у своїй околиці. До арешту потрапив і К. Геник та інші Франкові товариші. Їх усіх протримали три місяці у в’язниці й випустили, а через те що І. Франко був не з Коломийщини, то його наказано було під сторожею відправити до рідного села Нагуєвичі. До Дрогобича І. Франко прибув з гарячкою, його помістили до ями-в’язниці, яку він пізніше описав у повісті «На дні», а тоді відіслали до Нагуєвичів. По дорозі, однак, пішов сильний дощ – поет змок до нитки й дістав лихоманку. Пролежав кілька днів удома і знову подався до Коломиї, щоб звідти дістатися до К. Геника. В Коломиї прожив тиждень у готелі, написав повість «На дні», за останні гроші вислав її до Львова, а після того три дні жив трьома центами, знайденими над річкою Прутом у піску, а коли й тих не стало, зачинивсь у своїй кімнаті в готелі та й лежав півтора дні в гарячці й голоді, ждучи смерті, бо був зовсім знеохочений до життя. На щастя, К. Геник послав до нього товариша й забрав до Березова. Тут письменник почав набиратися сили й незабаром уже працював над оповіданням «На вершку», яке тут-таки і завершив. Однак про його перебування в Березові довідався коломийський староста й звелів відправити Івана Франка до Коломиї. На підводу не було грошей, і жандарм погнав письменника в страшну спеку пішки. Тоді в дорозі йому повідпадали нігті на пальцях обох ніг. Довелося знову повертати до Нагуєвичів, щоб восени поїхати до Львова на подальшу науку. За той час шанувальники письменника видали його повість «На дні», ще й подбали, щоб її переклали польською мовою. Повість справила велике враження.