Т. Панасенко: Іван Франко

Закінчивши Дрогобицьку гімназію з похвальним свідоцтвом зрілості, Франко вступив до філософського факультету Львівського університету, де вивчав насамперед класичну філологію та українську мову й літературу. Майбутній поет мав надії здобути добру освіту, але його сподівання не справджувались. В автобіографії він писав: «Я пристрасно прагнув знання, але одержав тільки мертвий крам, а його треба було проковтнути, якщо бажалося дістати цісарсько-королівську посаду. Студіювання ради хліба, а не науки – це було гасло тодішнього Львівського університету, може, крім єдиного винятку, – історика проф. Ліске, але я не ходив на його лекції. <���…> Лекції на університеті мене зовсім не зайняли і не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків». Можливо, це були суб’єктивні враження, можливо, думка І. Франка змінилась під впливом якихось обставин, але щось схоже про університетську освіту розповідав і М. Павлик.

Іван Франко мріяв стати «руським літератором», тому брав активну участь у діяльності студентського громадсько-культурного товариства москвофільської орієнтації «Академический кружок», був його бібліотекарем та друкував свої перші твори у виданні «кружка» – журналі «Друг» (з 1874 pоку), до складу редакційного комітету якого увійшов 1876 року. І. Франко почав друкуватися під псевдонімом Джеджалик. Він дуже багато писав. Серед усіх авторів «Друга» І. Франко посідав перше місце за кількістю надрукованих творів. Спочатку молодий автор звертався до історичної тематики: «Три князі на один престол» (1874), пробував перекладати «Фауста» Ґете й «Пісню про Нібелунгів». Написав повість про опришківські рухи «Петрії і Довбущуки», за розповідями вітчима скомпонував чудове оповідання «Вугляр», уже зовсім вправно створив повість «Лесишина челядь». Не все було вдало, й не все виходило добре. Наприклад, прем’єра п’єси «Три князі на один престол» у 1876 році скінчилася невдачею, що межувала з провалом. Але молодий письменник не полишав роботи, не падав духом, учився на помилках. Бажання працювати й непереборна воля – ось що завжди допомагало Франку йти далі, не зупинятися, долати інколи дуже тяжкі й болісні перепони.

Великий вплив на Івана Франка зробили три листи Михайла Драгоманова до редакції «Друга» (1875—1876). Саме вони стали причиною переходу письменника на радикально зорієнтовані світоглядні позиції. Листи Драгоманова призвели до революції в «Академическом кружке». Звичайно Франкове «переродження» сталося не одразу, він повільно переходив на світоглядні позиції, проголошені М. Драгомановим. Однак вірші «Наймит» і «Поступовець», як вважав М. Павлик, засвідчили остаточне прийняття нового. Іван Франко написав їх на народні теми і підписав новим псевдонімом – Мирон. На цьому Франкове переродження не завершилось. Він змінився в усьому: модний одяг був замінений вишиваною сорочкою, з листів до коханої зникла німецька мова, він відмовився від ідеї писати лише для інтелігенції. Франко повернувся до своєї селянської ідентичності.

У 1876 році Іван Франко робить першу спробу скомпонувати збірку поезій. Він готує до друку збірку «Баляди і розкази». У збірочці було 14 віршів, здебільшого переспіви з російських і німецьких поетів. Не ставши ще набутком читача, початківська збірка втратила своє літературне значення. Понад десять років по тому Іван Франко досить активно публікував у періодичній пресі свої поетичні твори, але з окремою книжкою все ще не виступав.

Навесні того ж року Ольга Рошкевич разом з батьком приїхала до Львова на бал, влаштований у Народному домі студентським товариством «Академический кружок». Після цього балу в листуванні юнака і дівчини з’являються слова про кохання. Іван просить у батька Ольги руки його дочки. Батько відповідає згодою, однак радить трохи почекати. «До офіційних заручин не дійшло», – сказав пізніше І. Франко.

Іван Франко перекладав для Ольги Шеллі, Байрона, Ґете, фактично започатковуючи в українській літературі високохудожній адекватний переклад з чужих мов. З допомогою І. Франка Ольга вперше знайомиться з кращими творами української, російської й зарубіжної літератури та за його ж наполяганням робить з них переклади для друку. Письменник вважав, що його кохана має хист і може займатися літературною творчістю. В альманаху «Дністрянка», що вийшов у Львові 1876 року, під псевдонімом Надежда Ольга Рошкевич дебютувала як перекладачка оповідання шведської письменниці Марії Софії Шварц «Сімнадцяті і двадцять перші уродини»; в 1879 році для «Дрібної бібліотеки», яку видавав Іван Франко, вона переклала й надрукувала вже під власним прізвищем повість Е. Золя «Довбня».