Йосиф Сліпий - Спомини

Важко визначити, про кого саме тут іде мова, бо прізвище “Стецюк” досить поширене в Україні. Можна було б припускати, що мається на увазі Григорій Стецюк (1892–1948) — журналіст, сотник УГА, доктор політичних наук, адвокат, у 1932–1939 — головний редактор тижневика “Наш прапор” у Львові та газети для українських робітників “Вісті” у Берліні. Однак його біографічні дані (заслання в Казахстан у 1944–1948 та смерть у Галичині у 1948 р.) суперечать свідченням Йосифа Сліпого, що Стецюк перебував з ним у таборі в Маріїнську.

Афанасій (Сахаров) (1887–1962) — російський православний єпископ, рукоположений патріярхом Тихоном. Родом з Тамбовської губернії (с. Царьовка), після навчання в Московський духовній академії (1908–1912) прийняв монаший постриг під ім’ям Афанасій. У 1917 р. брав участь у Всеросійському церковному соборі, у 1920 р. став архимандритом, а в 1921 р. висвячений на єпископа Ковровського, вікарія Володимирської єпархії. У березні 1922 р. заарештований, засуджений до року ув’язнення, але амністований. У вересні 1922 знову заарештований, засуджений до дворічного заслання в Зирянський край, звільнений у січні 1925. В січні-березні 1926 — знову під арештом. З листопада 1926 — управитель Іванівської єпархії. 2 січня 1927 р. заарештований, засуджений до трьох років ув’язнення, яке відбував на Соловках. В лютому 1930 р. засланий на три роки в Туруханський край. В 1933 р. повернувся у Володимирську обл. 18 квітня 1936 заарештований, засуджений до п’яти років ув’язнення, яке відбував у Біломорсько-Балтійських таборах. Звільнений у червні 1942 p., висланий в Омську обл. 7 листопада 1943 р. знову заарештований на засланні, доставлений у Москву і в 1944 р. засуджений до восьми років ув’язнення, яке відбував у Дубравлагу. У 1947 р. отримав інвалідність за віком. Після звільнення з табору в травні 1954 утримувався у домі інвалідів у Зубовій Поляні, з березня 1955 виїхав у Тутаїв, згодом у Пєтушки. В останні роки життя очолював Богослужбово-календарну комісію при Видавництві Московської Патріярхії. Ще в 1933 вийшов з юрисдикції митрополита Сергія (Страгородського) і не визнав його обрання патріярхом, але в 1945 р. визнав нового патріярха Алексія І. Помер 28 жовтня 1962 р. Канонізований Архиєрейським собором РПЦ у серпні 2000 р. як новомученик та священно-ісповідник. Докладніше див.: Афанасий Сахаров. Даты и этапы моей жизни // Вестник русского студенческого христианского движения 81 (1966) 13–17; Житие святителя Афанасия Сахарова, епископа Ковровского, исповедника и песнописца (1887–1962). Москва 2000.

Ймовірно має бути не “Боїми”, а “Баїми”. Баїмський табірний пункт був одним з 11 табірних підрозділів у системі Сиблагу. Про Сиблаг див. прим. 390 вище [у електронній версії — прим. 575. — Прим. верстальника ].

Зрабувати (діял.) — пограбувати.

Гетьман Павло Скоропадський мав сестру Єлизавету Петрівну Скоропадську (1879–1899). Докладніших відомостей про неї розшукати не вдалося, як і про її чоловіка “Степаніва”, що перебував на засланні разом з митрополитом Йосифом Сліпим. Відомо тільки, що Єлизавета померла молодою, у 20 років, і похована в трапезній церкві Гамаліївського монастиря (с. Гамаліївка на Сумщині).

Максим Горький (справжнє ім’я: Алексей Максимович Пешков, 1868–1936) — російський письменник, прозаїк, драматург, суспільний діяч, родом з Нижнього Новгорода. Намагався створити релігію без Бога на основі колективного досвіду та трудової діяльности людини, у своїй післяреволюційній публіцистиці розвивав антирелігійні та антиклерикальні мотиви, був у тісних контактах з Леніним, Сталіним та іншими лідерами СРСР. Помер при загадкових обставинах (можливо, убитий) у Горках біля Москви. Про нього див.: В. С. Барахов. Драма М. Горького: Истоки, коллизии, метаморфозы . Москва 2004; Павел Басинский. Горький . Москва 2005.

Про сестру жінки Павла Скоропадського Олександри Петрівни Дурново (1878–1952) відомостей не знайдено. Можливо, йдеться про дальшу родину (наприклад, одну з двоюрідних сестер).

Рос.: “Так, так, правильно, громадянине начальнику”.

“Оператор” — тут: хірург.

Печора (Печорлаг) — концентраційний табір у системі ГУЛАГу, що знаходився біля м. Печора (Комі АРСР) на правому березі річки Печори. Створений у 1940 р. У цьому таборі були жахливі умови утримання, що призводило до надзвичайно високої смертности в’язнів. Приміром, у 1940–1942 pp. у Печорлазі з 50 тисяч в’язнів померло 40 тисяч, за що начальника Печорлагу Г. П. Большакова було засуджено до розстрілу. У 1950 р. Північно-Печорський табір був реорганізований. Після його злиття з Севжелдорлагом був створений Печорський виправно-трудовий табір, що проіснував до 1959 р. Чисельність в’язнів у ньому доходила до 59 тисяч. Табір спеціялізувався на будівництві залізниць, будівельно-монтажних, лісозаготівельних та вантажних роботах, видобутку гравію, каменю, піску, ґрунту, обслуговував вугільну промисловість Воркути, Печорську залізницю та пароплавство. У 1959 р. табір зліквідовано. Частина табору була передана Воркутинському виправно-трудовому табору, частина перейшла у відання Управління місць ув’язнення МВС Комі АРСР.