Йосиф Сліпий - Спомини

Номінації, про які говорить тут Йосиф Сліпий, відбулися вже в 1950-х pp., коли він залишився єдиним діючим екзархом на всьому радянському просторі. Про них митрополит детально пише у своїх “Меморіялах” до пап Івана XIII та Павла VI. Див. с. 484–486 нижче [у електронній версії — розділ “Меморіяли митрополита Йосифа Сліпого до папи Івана XXIII і папи Павла VI”. — Прим. верстальника ].

Юліян Дзерович (1871–1943) — священик, педагог, культурно-освітній діяч, меценат. Родом із с. Смільне Бродівського повіту, вивчав богослов’я у Львівському університеті (1889–1893), у 1894 р. висвячений на священика. Працював катехитом у гімназіях Бродів, Бережан, Стрия, Львова, згодом викладав катехитику у Львівському університеті 1913–1918, був професором у духовній семінарії та Боголовській академії (з 1930) у Львові, директором Української жіночої учительської семінарії, членом Львівської митрополичої консисторії. Працював у редакціях християнської преси, редагував релігійні часописи, очолював Товариство священиків ім. апостолів Петра і Павла. Написав низку наукових та публіцистичних праць з катехитики та педагогіки. Помер 8 квітня 1943 р. у Відні. Похований у Львові на Личаківському кладовищі в родинному гробівці. Похорон відправив сам Йосиф Сліпий в Успенській церкві.

Йоаким (Казимир Станіслав) Бадені (Joachim (Kazimierz Stanisław) Badeni, 1912–2010) — польський римо-католицький священик, домініканець. Син дипломата, народився в Брюсселі, вивчав право в Яґеллонському університеті. За рік перед початком Другої світової війни пережив глибоке релігійне навернення. Під час війни воював на різних фронтах. У 1943 р. потрапив до штабу генерала Сікорського в Англії, де зустрівся з о. Інокентієм Бохонським і під його впливом вступив до семінарії та домініканського новіціяту. У 1947 р. повернувся до Польщі, де закінчив богословські студії, в 1948 р. склав вічні обіти, а в 1950 р. був висвячений на священика. Працював академічним душпастирем у Познані (1957–1975), Вроцлаві (1975-1076) та Кракові (1976–1988), був духівником руху “Віднова у Святому Дусі”. Автор книжок на духовні теми, втішався надзвичайною популярністю серед молоді, мав містичні пережиття. Помер у Кракові 11 березня 2010 р. Див.: Autobiografia. Z ojcem Joachimem Badenim rozmawiają Artur Sporniak i Jan Strzałka . Kraków 2004.

Антоній Пельвецький (1897–1957) — парох Копичинець, декан Гусятинського д-ту, один з ініціяторів та активних діячів так званого “возз’єднання” греко-католиків з Православною Церквою. 20 лютого 1946 р. перейшов на православ’я і прийняв монаший постриг, а вже 24 лютого був висвячений на єпископа Станіславського і Коломийського. Після Львівського “собору” 1946 р. викорінював з богослужбової практики католицькі звичаї і латинські елементи. У жовтні 1954 р. зведений у сан архиєпископа. Після смерти єпископа Самбірського та Дрогобицького Михайла Мельника в жовтні 1955 р. тимчасово керував його єпархією. Помер раптово від серцевого нападу 3 лютого 1957 р. у Станіславі.

Михайло Мельник (1903–1955) — греко-католицький священик Перемиської єпархії. Родом із с. Суха Воля на Любачівщині, вчився у Перемиській духовній семінарії, у 1927–1931 pp. — в Інсбруку, де здобув докторат. У 1929 р. висвячений єпископом Коциловським на священика, з 1932 р. служив парохом церкви у с. Нижанковичі та викладав моральне богослов’я у Перемиській духовній семінарії. Згодом призначений протоєреєм та генеральним вікарієм для тієї частини Перемиської єпархії, яка відійшла до складу УРСР. Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР дав згоду співпрацювати з радянською владою у справі прилучення греко-католиків до Православної Церкви. У травні 1945 р. разом з Гавриїлом Костельником сформував Ініціятивну групу для “возз’єднання” УГКЦ із Православною Церквою, 22 лютого 1946 р. офіційно перейшов на православ’я і вже 25 лютого був хіротонізований у Києві на єпископа Дрогобицького і Самбірського РПЦ. Брав участь у Львівському “соборі” 1946 р. Згодом утримувався від активної політики православізації та викорінення католицьких елементів з обрядовости, а тому став мішенню численних доносів та перевірок. Помер у готелі в Києві 9 жовтня 1955 р. під час своєї поїздки до Москви. Є припущення, що він був отруєний.

Тимотей Ковалюк (1880–1941) — священик, родом із с. Павлів. Закінчив Академічну гімназію у Львові (1904) та Львівський університет (1908), висвячений на священика у 1911 p., служив сотрудником, а згодом парохом у Скнилові (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, зв’язка 11, спр. 405). У 1941 р. заарештований і вивезений більшовиками, помер від голоду у дорозі за Москвою. Його дочка Володимира (“Душка”, 1915–1941) як зв’язкова ОУН була заарештована органами НКВС і засуджена до розстрілу на “Процесі 59-ти” в 1941 р.