Йосиф Сліпий - Спомини

Серед мотивів, які спонукали Йосифа Сліпого мовчати про певні деталі свого перебування в неволі, не менш визначальними були також і суб’єктивні міркування. Як стверджує блаженніший Любомир Гузар, патріярх не хотів говорити про свої пережиття у таборах та тюрмах зі скромности, бо не бажав вдавати з себе героя або створювати навколо своєї особи ореол мученика чи ісповідника. Окрім того, сам табірний досвід був нелегкий і не викликав якихось приємних спогадів. Вони радше були болісними і, як свідчить о. Іван Дацько, навіть найменші згадки про цей період були для патріярха прикрими та небажаними. Він ніяк не міг змиритися з думкою, що найкращий і найпродуктивніший період свого життя йому довелося провести у таборах. Тих 18 років свого ув’язнення Сліпий вважав змарнованим часом. Тому, якщо він і говорив про ці свої пережиття, то робив це радше вимушено, лише з обов’язку перед історією та за наполегливими проханнями свого найближчого оточення. Та навіть і тоді він розповідав про цей досвід досить поверхово, намагаючись не вдаватися в деталі та уникаючи прискіпливих запитань.

Читаючи “Спомини”, слід також пам’ятати й про те, що вони далеко не завжди викладають події з хронологічною послідовністю. Не раз оповідач забігає наперед, потім знову повертається назад. Підхід автора радше тематичний. Наприклад, він приділяє багато уваги обговоренню питання про целібат і його доцільність. Він повертається до нього кілька разів у різних контекстах, і це показує, яким важливим та суперечливим було в той час це питання: воно породжувало тривалі та гострі дискусії серед духовенства і навіть призводило до виразних конфліктів між вірними й окремими єпископами.

Йосиф Сліпий рідко коли вказує точні дати подій, та й навіть коли робить це, то його датування часто буває неточним. Якби хтось захотів скласти хронологію життя патріярха на основі “Споминів”, то це виявилося б неможливо. Адже навіть коли Сліпий говорить про час, він оперує не так датами, як просто визначає приблизну тривалість у межах днів, тижнів та місяців, та й навіть такі приблизні датування містять суттєві похибки. Після вивчення судової справи Йосифа Сліпого більшість неточностей, що стосуються табірного періоду життя Сліпого, можна легко усунути, однак це нелегко зробити в інших випадках, що стосуються періоду перед 1945 роком. Тож “Спомини” в будь-якому випадку є дуже ненадійним джерелом для визначення дати тої чи іншої події, хоч і можуть виконувати допоміжну роль.

Уже з перших сторінок “Споминів” читач зауважить велику кількість редакційних зауваг різного ґатунку. Всіх їх можна поділити на три види. Першу групу становлять примітки, що стосуються редагування джерельного тексту. У них вказуються різночитання в різних редакціях спогадів патріярха. Підставовими текстами для цього видання стали машинописи першої та другої редакції (типу А та В), які почасти звірялися з рукописом (М) та копіями третьої редакції (типу С). Зокрема, базовими копіями, які бралися до уваги з першої редакції, стали машинописи А1 та A4, а з другої редакції — машинопис В1. Для подання різночитань були прийняті такі скорочення:

А1 — редакція 1965 p.;

A4 — зведена версія двох редакцій з поправками 1965 та 1976 pp.;

B1 — редакція 1976 р. (з доповненнями поправок із редакції А1). Хоч перша частина цієї редакції має три версії (B1-1a, B1-1b, В1-1c), вони зазначаються лише в тому випадку, якщо між цими трьома версіями є розбіжності. В усіх інших випадках посилання на дану версію машинопису буде скорочене (В1) і стосуватиметься версій B1-1a та В1-2а.

C1, С2 — версія початку “Споминів”, удосконалена та відредагована Іваном Хомою на основі поправок обох редакцій 1965 та 1976 pp.

М — рукопис (із зазначенням номера зошита і сторінки через двокрапку). Покликання на рукопис робилися лише в окремих випадках, коли різночитання залишали сумнів щодо вибору варіянту тексту.

Варто зауважити, що на початку “Споминів” таких різночитань доволі багато, але вже від половини тексту вони цілковито зникають.

Друга група приміток — це пояснення специфічної лексики Йосифа Сліпого. Оскільки текст “Споминів” був написаний півстоліття тому, то мова патріярха відображає говірку його часу та регіону разом із зовнішніми впливами, в орбіті яких він формувався. При читанні спогадів відразу впадає в очі вживання великої кількости слів галицького варіянту української літературної мови. З одного боку, це надає мові патріярха своєрідности й відображає місцевий колорит Галичини міжвоєнного періоду та повоєнних років. Однак, з іншого боку, ці слова не завжди зрозумілі для сучасного читача, особливо якщо він походить зі східних теренів України. Подекуди трапляються у тексті й архаїчні слова, які вже вийшли з ужитку, а то й виразні полонізми чи русизми. Будь-які спроби “осучаснити” текст неминуче привели б до затрати його колориту. Тому його лексичну основу ми намагалися максимально зберегти, а для легшого сприйняття тексту пояснили окремі діялектизми, архаїзми та слова іншомовного походження в примітках.