Йосиф Сліпий - Спомини

Степан Смачило (1894-?) — неодружений священик Львівської архиєпархії. Закінчив Львівську семінарію, висвячений у 1924 p., служив у Гребенові на Стрийщині (1927–1939), де у 1924–1927 роках відбудував церкву. У 1939 р. став адміністратором Сколівського д-ту, у 1942 р. виїхав на лікування до лемківського села Жеґестів, яке тоді належало до Мушинського д-ту Перемиської єпархії, і попросив про трирічну відпустку до Апостольської адміністрації Лемківщини. До 1944 р. душпастирював на Лемківщині, потім — у Стрию (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 865). У 1946 р. брав участь у Львівському соборі як представник Станиславівської єпархії, підписав перехід на православ’я. Подальша доля невідома.

В’ячеслав Михайлович Молотов (справжнє прізвище: Скрябін, 1890–1986) — радянський політичний діяч, один із близьких соратників Сталіна, співвідповідальний за голодомор та репресії в Україні у 1930-х роках. У 1926–1957 — член Політбюро та Президії ЦК КПРС, у 1930–1941 — голова уряду СРСР, у 1939–1928 та 1953–1956 — міністр закордонних справ CPCР. У 1957–1960 pp. працював послом у Монголії, у 1960–1962 — послом в Австрії. З 1961 р. був виключений з партії (у 1984 поновлений). Помер 8 листопада 1986 р. в Москві. Про нього див.: Феликс Чуев. Сто сорок бесед с Молотовым: Из дневника Ф. Чуева . Москва 1990; В. А. Никонов. Молотов. Молодость . Москва 2005; Феликс Чуев. Полудержавный властелин . Москва 2000.

Пакт Молотова-Ріббентропа — договір про ненапад між Німеччиною та СРСР, підписаний 23 серпня 1939 р. міністрами закордонних справ СРСР (В’ячеславом Молотовим) та Німеччини (Йоахімом фон Ріббентропом). Разом з договором був підписаний секретний протокол про поділ Польщі та взаємні сфери впливу в Північній та Східній Европі, за яким у випадку війни Західна Україна та Західна Білорусь мали відійти до СРСР, а Бесарабія, Фінляндія, Естонія та Латвія були визнані радянською сферою впливу. Докладніше див.: В. С. Коваль. Радянсько-німецький пакт 1939 р. Київ 1989.

Вільгельм Вундт (Wilhelm Max Wundt, 1832–1920) — німецький філософ, фізіолог, психолог, мовознавець, член багатьох наукових товариств та академій. Вивчав медицину в університетах Тюбінґена, Гайдельберґа та Берліна, у 1900 р. став ректором Ляйпцізького університету. У 1880-х роках створив систему логіки, етики та метафізики, відображену в книгах: “Логіка” ( Logik , 3 тт., 1880–1883), “Етика” ( Ethik , 1886) та “Система філософії” ( System der Philosophie , 1889).

Володимир Садовський (псевдонім: Домет, 1865–1940) — греко-католицький священик, папський шамбелян, музичний критик, вокаліст (тенор) і хоровий диригент, організатор українських хорів на Тернопільщині (1891–1894), у Відні (1894–1901), Перемишлі та Львові. Родом із с. Довжанці на Тернопільщині. У 1891 р. закінчив богословський факультет Львівського університету і в 1894 р. був висвячений на священика та призначений сотрудником церкви св. Варвари у Відні. У 1901 р. переведений з Відня до Перемишля на посаду військового капелана. Тут поряд із душпастирською працею займався музичною та видавничою діяльністю. У 1915 р. як польовий духівник австрійської армії залишився в оточеному росіянами Перемишлі, а після капітуляції потрапив у полон і був вивезений до Сибіру. У 1921 р. повернувся до Львова і в 1922 був призначений парохом церкви Преображення, в якій служив аж до смерти. Викладав літургіку у Львівській духовній семінарії. Помер 10 грудня 1940 р. у Львові.

Див.: Гавриїл Костельник. Теорія Айнштайна // Богословія , т. 1. Львів 1923, с. 42–66.

“De ргіпсіріо spirationis in SS. Trinitate” — лат.: “Про джерело походження Духа в Пресвятій Троїці”.

Див.: Гавриїл Костельник. De principio spirationis in SS. Trinitate // Нива 20 (1925) 346–348; 21 (1926) 19–28, 58–67.

Кирило Королевський (Cyrille Korolevskij, до 1924 — Cyrille Karalevskij, справжнє ім’я: Жан Франсуа Шарон, Jean Franęois Charon, 1878–1959) — француз, греко-католицький священик, великий знавець Сходу, довголітній радник Східної конгрегації в Римі, довірена особа митрополита Андрея і папи Пія XI, історик, публіцист і церковний письменник. Закінчив ліцей Людовіка Великого в Парижі і вступив до 3-го чину францисканців (1892), у 1894 р. вирішив стати священиком східного обряду, філософію вивчав у Іссі-де-Муліно, богослов’я — в Товаристві св. Сульпіція. Після закінчення другого року богослов’я (1900) виїхав на Близький Схід в надії отримати свячення в Мелхітській Церкві, викладав французьку мову, історію та географію в патріяршій колегії в Дамаску, писав історичні розвідки з історії Мелхітського патріярхату. Був рукоположений на священика в Дамаску Антіохійським мелхітським патріярхом Кирилом VIII. Зустріч з митрополитом Андреєм Шептицьким у 1906 р. кардинально змінила його життя. Він попросив звільнення з Мелхітського патріярхату і в 1909 р. був інкардинований спочатку (20 жовтня) у Львівську архиєпархію, а потім (28 листопада) таємно в Кам’янець-Подільську єпархію УГКЦ та висланий до Риму збирати в римських архівах документи з історії УГКЦ. З 1909 р. переїхав на постійне проживання до Риму, прийняв псевдонім “Королевський” і з 1913 р. став римським кореспондентом Студитського наукового інституту св. Івана Хрестителя у Львові (з 1920 — виконавчим директором української місії для церковної історії в Римі) із завданням збирати матеріяли з церковної історії українських єпархій. Під час Першої світової війни у 1915 р. був мобілізований до сухопутних військ, у 1918 р. звинувачений у шпигунстві, заарештований. Виправданий судом, повернувся до Риму й почав працювати асистентом у Ватиканській бібліотеці. У 1919–1920 — радник Східної конгрегації, з 1929 — член Папської комісії з кодифікації східного канонічного права, з 1931 — член Літургічної комісії при Східній конгрегації, з 1932 — дійсний член історико-правничої секції УБНТ. Працював у архіві та бібліотеці монастиря в Ґроттаферраті. У 1938 р. разом з Йосифом Сліпим, Климентієм Шептицьким і Віктором Новиковим брав участь у першій в історії собору св. Петра в Римі східній Літургії. Залишив багатий науковий доробок, написав фундаментальну біографію митрополита Андрея Шептицького, а також автобіографію “Книга мого буття”. Помер у Римі 19 квітня 1959 р.