Йосиф Сліпий - Спомини

Спиридон Кархут (1869–1931) — український греко-католицький священик, мовознавець, перекладач, педагог і громадський діяч, член Національної Ради ЗУНР, класичний філолог і професор Українського таємного університету, духовної семінарії та Греко-католицької богословської академії у Львові (у 1929–1930 роках був деканом богословського факультету академії). Писав богословські статті, перекладав із давньогрецької богослужбові книги, видав з передмовою власний переклад Плутархового “Життєпису Перікла” (1911) та книгу “Граматика української церковнослов’янської мови сучасної доби в зв’язку зі старослов’янською мовою: Фономорфологія” (1927), підготував нове видання “Служебника”.

Пол.: “що академія вже має своє обличчя”.

Фрацішек Лісовський (Franciszek Lisowski, 1876–1939) — польський римо-католицький єпископ. Священичі свячення отримав у 1900 p., душпастирював у Львівській архиєпархії. Був професором догматики (1912–1933) та деканом богословського факультету у Львівському університеті (1917–1919), префектом (1913–1920), віце-ректором (1920–1923) та ректором (1923–1933) Львівської римо-католицької семінарії. З 1925 — папський домашний прелат, у 1928–1933 — єпископ-помічник Львівський, у 1933–1939 — єпископ Тарнівський. Помер 3 червня 1939 р. в Тарнові.

Тут хронологічна непослідовність: Йосиф Сліпий був спочатку обраний головою УБНТ (1923), а вже потім став ректором семінарії (кінець 1925).

Йосиф Сліпий дещо неточно вказує Дату Унійного з’їзду. Насправді цей з’їзд відбувся 22–25 грудня 1936 р. і Йосиф Сліпий був його основним організатором. Про Унійний з’їзд у Львові див.: Петро Хомин. Унійний З’їзд у Львові // Нива 1–2 (1937) 27–33; Йосиф Сліпий. Унійний з’їзд у Львові . Львів 1937 (передрук: Твори , т. 5, с. 95–158); Володимир Кучабський. Перший Унійний З’їзд у Львові // Богословія , т. 15. Львів 1937, с. 35–44; Світильник істини , т. 1. Торонто — Чікаґо 1973, с. 574–592.

Причиною візиту Яна Гудечека до Львова у 1934 р. були скарги на адресу митрополита Андрея Шептицького, який через прогресуючу хворобу почав слабнути і ставав усе більше прикутий до крісла. Ці скарги йшли до Риму з деяких василіянських кіл і мали на меті усунути митрополита від влади. Опозиція до митрополита з боку василіян мала підтримку і серед єрархії, зокрема в особі Перемиського єпископа-василіянина Йосафата Коциловського, що поділяв з іншими василіянами певне упередження до митрополита, та в особі генерального вікарія єпископа Івана Бучка. Однак у Римі у митрополита Андрея Шептицького були дві довірені особи, які виступали на його захист: кардинал Ежен Тіссеран та Кирило Королевський. Щоб перевірити правдивість цих скарг, папа Пій XI призначив апостольського візитатора для Галицької церковної провінції в особі чеського редемпториста з Моравії, генерального консультора ЧНІ в Римі Яна Гудечека (Jan Hudećek, 1870–1957) і вислав його з візитацією до Львова. Гудечек прибув до Львова у жовтні 1934 р. Він мав зустрічі з різними наближеними до митрополита працівниками митрополичої курії, із самим митрополитом, а 4 листопада 1934 р. в товаристві єпископа Бучка відвідав Богословську академію та спілкувався з її викладачами. В підсумку візитатор переконався в облудності всіх звинувачень проти Шептицького. Що ж до опозиції проти митрополита, то вона з часом ослабла в силу кількох причин. У 1935 р. змінився протоігумен ЧСВВ: на зміну Степанові Решетилу прийшов Віталій Градюк, який займав уже прихильнішу до митрополита позицію. Єпископ Перемиський Йосафат Коциловський після втрати Лемківщини теж змінив своє ставлення до Андрея Шептицького, а єпископа Івана Бучка сам митрополит Шептицький, дізнавшись про надіслані ним до Риму скарги, усунув з посади генерального вікарія й у вересні 1938 р. відправив з візитацією до Бразилії. З початком Другої світової війни єпископ Іван Бучко вже не зміг повернутися в Україну й осів спочатку у США, а потім у Римі. Див.: Гість із Риму // Нива 29 (1934) 329–331; Див.: Світильник істини / упор. Павло Сениця, т. 1. Торонто — Чікаґо 1973, с. 592–595; Інтерв’ю з о. Іваном Дацьком від 27 травня 2013 р. // Приватний архів.

Петро Холодний-старший (1876–1930) — визначний український художник, імпресіоніст, неовізантиніст, живописець, монументаліст, графік. Родом з м. Переяслава, навчався в Києві в мистецькій школі Миколи Мурашка. З 1914 р. зацікавився галицькою іконою, став застосовувати у своїх творах техніку яєчної темпери. За Центральної Ради працював у Секретаріяті народної освіти, згодом опинився в таборі інтернованих у Тарнові; звідти в 1921 р. переїхав до Львова, де писав ікони, розписував церкви та проектував вітражі. Серед його робіт — ікони та вітражі Успенської церкви та стінопис духовної семінарії у Львові. У своїх розписах поєднував візантійський стиль з елементами народного мистецтва. Після окупації Львова радянськими військами багато творів Петра Холодного було знищено як зразки націоналістичного мистецтва, а його стінописи замальовано. Про розписи семінарійної каплиці див.: Петро Хомин. Каплиця Духовної Семинарії у Львові // Нива 24 (1929) 263–273, 459–465; 25 (1930) 24–31.