Йосиф Сліпий - Спомини

Найгірша плутанина при такій редакції вийшла з дітьми сестри Йосифа Сліпого — Францішки та Василя Сліпого. Їхній син Родіон згаданий аж двічі (хоч йдеться про одну і ту ж особу), а через невдалу пунктуацію важко зрозуміти, хто похований у Мюнхені: Родіон чи його старший брат Тимотей. Подібна ситуація і з останньою вставкою про Григорія Дичковського, бо не зрозуміло до кінця, чий він син. У цьому та подібних випадках, звичайно ж, було б недоречно дотримуватися принципу “lectio longior lectio potior”, бо збереження вставок так, як вони були внесені, не лише перевантажує і так довгі речення, а й вносить зайву плутанину. Щоб цього уникнути та зберегти ясність і цілісність оповіді, були застосовані дві основні тактики. Якщо така додаткова інформація є лише дрібним уточненням чи доповненням, то вона — подається в дужках; а якщо ж ці доповнення більш розбудованого типу і творять окреме підрядне чи самостійне речення, то їх виносимо за межі основного тексту, у примітки.

Іншим важливим питанням при підготовці тексту до друку був вибір пріорітетної версії машинопису. Можна допускати, що перша редакція 1965 року була написана ще зі свіжої пам’яті і мала б бути першорядною. Однак друга редакція теж містить важливі виправлення й уточнення, яких бракує в першій редакції. Подекуди ці виправлення й уточнення Йосифа Сліпого майже ідентичні в обох редакціях, але переважно вони ваємодоповнюючі і не суперечать одні одним. Отже, можемо зробити висновок про рівноцінність обох версій і трактувати їх як однаково авторитетні. Тому в нашій публікації усі поправки патріярха, якщо в них нема суперечностей, були внесені у текст “Споминів” без ніяких зауваг, і тільки там, де є різночитання, альтернативні версії наведені у примітках із покликанням на відповідний машинопис. Оскільки жодна з редакцій не має переваги над іншою, то у випадку різночитань важко визначити, котрій із них слід надати перевагу. Переважно таке рішення є суб’єктивним. А щоб уникнути надмірного суб’єктивізму, в цьому виданні було обрано два основні критерії для вибору: 1) філологічний (перевага надається граматично та стилістично правильнішому формулюванню); 2) інформативний (пріорітет має той вислів, який адекватніше відображає дійсність, що насамперед стосується написання імен та назв).

Попри те, що ми намагалися по можливості не втручатися в текст автора і зберігати вживаний ним правопис, все ж таки для кращого сприйняття спогадів сучасним читачем деякі особливості довелося виправити й адаптувати до сучасних норм. Це насамперед стосується правил пунктуації та вживання апострофа. Дотримуючись правопису Голоскевича, патріярх принципово не використовував апострофів, і в офіційних документах та у вихідних листах із його канцелярії усі його тексти написані без них. Оскільки для сучасного читача така практика незвична і важка для сприйняття, то в даному виданні апостроф вживається згідно з правилами сучасного правопису.

Ще складніша справа з пунктуацією. Оскільки “Спомини” були надиктовані і записані, то цілком очевидно, що основну відповідальність за структурування та розстановку логічних наголосів тексту взяв на себе Іван Хома. Немає сумніву, що він старався якомога точніше передати суть сказаного і користувався знаками пунктуації та виділяв речення й абзаци відповідно до свого безпосереднього сприйняття. Згодом Йосиф Сліпий зробив до записів деякі доповнення й уточнення. Це призвело до перевантаження наративу багатьма вставками, деталями, уточненнями, так що в тексті з’явилося чимало довгих складнопідрядних та складносурядних речень, важких для сприйняття. У цих реченнях знаки пунктуації часто застосовуються не так за правилами української граматики, як радше відображають інтонацію, з якою та чи інша думка була висловлена. Подекуди цих розділових знаків бракує, деінде вони зайві, і часом така непослідовність призводить до спотворення змісту. Тому, відповідно до археографічних правил публікації джерел, ми застосовували сучасні норми пунктуації, намагаючись зберегти лексичні особливості та колорит тексту.

Подібна ситуація склалася з поділом тексту на абзаци, які далеко не завжди збігаються у першій та другій редакціях. Очевидно, що їх робив Іван Хома, з більшим чи меншим успіхом, записуючи “Спомини”, а згодом передруковуючи рукопис. І якщо в першій редакції Йосиф Сліпий мало звертав увагу на абзаци, то в другому варіянті машинопису він у багатьох місцях об’єднував кілька дрібних абзаців в один більший. У нашому виданні ці поправки патріярха враховано.