Йосиф Сліпий - Спомини

Схема взаємозалежності різних редакцій “Споминів”

Звичайно, будь-які спогади, написані нефахівцем-літератором, так чи інакше потребують серйозної редакторської праці та вдосконалення тексту. У багатьох виданнях спогадів праця редактора не раз стає визначальною для їхнього виходу в світ, а нерідко редактор у співпраці з автором бере досить активну участь у процесі написання самого тексту. Як і будь-які тексти такого ґатунку, “Спомини” патріярха Йосифа також потребували поважного редакційного втручання — виправлення орфографічних помилок та огріхів друку, вдосконалення стилю тощо. Оскільки спогади були надиктовані, то і в рукописі, і в машинописах не бракувало помилок, що закралися туди не лише через недогляд автора чи його секретаря Івана Хоми. Часто зраджувала пам’ять, іноді секретарю бракувало знань усіх мов, якими оперував Йосиф Сліпий, часом просто людська втома чи неуважність, брак сміливости перепитати чи уточнити інформацію — все це зіграло свою роль у тому, що записаний текст містить неточності й далекий від досконалости. Окрім того звільнений з ув’язнення предстоятель “мовчазної Церкви” диктував свої оповіді дещо вимушено, у відповідь на численні прохання різних осіб і з усвідомленням обов’язку зберегти для історії свій досвід радянського періоду.

Основна трудність у сприйнятті “Споминів” полягає в тому, що вони не писалися як звичайний літературний твір, а були спонтанно надиктовані автором без особливої турботи про логічну та хронологічну послідовність. І якщо в усній мові важливу роль відіграють логічні наголоси та інтонація, допускаються досить вільні переходи від однієї теми до іншої, то закони письмового викладу не завжди дозволяють на таку свободу і вимагають більшої дисципліни, логічної послідовности думок та систематичного представлення тої чи іншої теми.

Спосіб, у який постали “Спомини”, створив одну з найбільших проблем для редагування: як записану усну розповідь зробити читабельним текстом на письмі? Таке завдання було неабияким викликом, бо неминуче вимагало серйозного втручання в оригінальний текст та внесення суттєвих змін. У свій час таке завдання було поставлене крилосом Львівської архиєпархії перед о. Іваном Гриньохом, якому було доручено доопрацювати та відшліфувати текст “Споминів”. Вибір впав на нього не випадково. На це було кілька причин. По-перше, о. Гриньох втішався особливим довір’ям та повагою Йосифа Сліпого і, можливо, найкраще з усіх його близьких соратників знав українську мову (принаймні на думку самого патріярха). Він здобув освіту й душпастирював у Галичині й мав нагоду особисто знати митрополита Андрея Шептицького та багатьох осіб, згадуваних у “Споминах”, а також добре орієнтувався в церковному і суспільному контексті міжвоєнного періоду. По-друге, о. Гриньох уже мав досвід успішного редагування “Заповіту” патріярха, а отже й усі шанси добре впоратися з підготовкою до друку його автобіографічних записів. Однак йому мало що вдалося зробити з текстом “Споминів”, і він залишив після себе всього лише кілька незначних нотаток.

Тепер же, через 50 років після запису оповідей митрополита Йосифа, коли дедалі очевиднішою стає цінність “Споминів” як історичного джерела, постає закономірне питання: в який спосіб цей текст має бути зредагований, щоби стати доступним для читача? Якщо Гриньох мав мандат довір’я та повноваження на підготовку тексту від самого патріярха та крилосу, то тепер таким правом не наділений ніхто. Ми вже не маємо можливости безпосередньо спілкуватися ні з автором тексту для узгодження з ним поправок, ні з виконавцем його волі (владикою Іваном Хомою), ні з уповноваженим редактором (о. Іваном Гриньохом). Без сумніву, щоб дійти до свого читача, “Спомини” потребують відповідного редакційного опрацювання, але хто і яким чином має визначати критерії для такого редагування, і взагалі, як далеко ми можемо іти у своїх виправленнях, щоб оригінальний текст не затратив своєї автентичности й колориту?

На всі ці питання немає легкої відповіді. Погляди літературних та наукових редакторів з цього приводу вкрай неоднозначні та покривають широкий спектр різноманітних підходів — від сліпої вірности авторському тексту до радикальної свободи у редагуванні. Кожен вибір має свої переваги та недоліки. У нашому виданні ми не відважилися активно втручатися у текст патріярха й обмежилися лише найнеобхіднішими редакційними виправленнями. Такий підхід, звичайно, може викликати справедливу критику, що текст багато в чому недосконалий і стиль міг би бути кращим, однак ми надали йому перевагу тому, що при надмірному втручанні в текст існує ще більша небезпека втратити міру й перетворити оригінальний запис “Споминів” Сліпого в імпровізований переказ чи вільну інтерпретацію редактора.