Роберто Савіано - Ґоморра

Текстиль підпадає під досить широкий спектр визначень та характеристик, тому простий розчерк пера в митній декларації може істотно знизити його ціну та податок на додану вартість. Здається, в тиші чорної діри неапольського порту молекулярна структура товарів розпадається, але відразу ж відновлюється, коли вироби перетинають межу узбережжя. Товари мають полишити територію порту негайно. Все відбувається настільки швидко, що в процесі оформлення вироби немов щезають, випаровуються. Наче їх ніколи й не було. Наче нічого не сталося, просто відбувся такий собі віртуальний акт. Уявна подорож, неіснуюче фальшиве прибуття, корабель-привид, примарний вантаж. Товари мають потрапити до рук покупця, не залишаючи найдрібніших слідів на своєму шляху, потрапити до складського приміщення швидко, відразу ж, іще до того, як почнеться відлік часу. Часу, якого може вистачити на інспекцію. Тонни виробів подорожують так швидко, наче їх доставляє власноруч який-небудь поштар. В неапольському порту, чиї 330 акрів розтягнулися на сім миль узбережжя, час розширюється та стискається. Здається, те, на що деінде може знадобитися година, тут відбувається менше ніж за хвилину. Тут сумнозвісна вайлуватість та неповороткість неаполітанців, що робить їхні рухи схожими на неквапливий потік патоки, анулюється, скасовується та спростовується. Безжальна прудкість китайських товарів руйнує часові рамки митної інспекції, вбиваючи саме поняття часу. То є справжнісіньке вбивство хвилин, кривава різанина вкрадених в історії секунд. За цими секундами женуться вантажівки, їх підганяють крани і штрикають своїми «виделками» авторозвантажувачі.

СОSСО, найбільша з китайських державних транспортних компаній, здійснює свої операції в неапольському порту спільно з МSС — женевською компанією, що володіє другим найбільшим у світі комерційним флотом. Швейцарці та китайці вирішили об'єднати зусилля і вкласти великі гроші в Неаполь, де вони управляють найбільшим вантажним терміналом. Зі своїми трьома тисячами футів причалів, близько півтора мільйонами квадратних футів терміналу та понад трьомастами тисячами квадратних футів відкритого простору ці компанії всотують майже весь рух транзитних товарів для Європи. Вам доведеться переінакшити та напружити вашу фантазію і спробувати уявити порт Неаполя як нижню сходинку драбини, якою піднімаються китайські вироби. В даному випадку видається доречним біблійний образ: порт є вушком голки, а верблюдом, що має крізь нього пройти, є кораблі. Величезні судна шикуються в затоці у ланцюжок і чекають своєї черги посеред безладдя кормових частин, що погойдуються на хвилях, та корабельних носів, що довбуться один об одного. Піднімаючи якорі і гуркочучи ланцюгами, істоти з листового металу та гвинтів повільно входять у вузький отвір неапольського порту. Наче анальний отвір затоки розширюється, викликаючи сильний біль у сфінктері.

Але ж ні. Не так. Немає там ніякого видимого безладдя. Всі судна приходять і відходять упорядковано. Принаймні, так здається з суходолу. Протягом року порт пропускає аж сто п'ятдесят тисяч контейнерів. На причалах вибудовуються цілі міста з товарів, але їх одразу ж відвозять геть. Порт характеризується своєю швидкістю, та кожна бюрократична неповороткість, кожна ретельна інспекція перетворює гепарда транспорту на неквапливого сонного лінивця.

Коли я потрапляю на пристань, то завжди там гублюся. Причал Баузан схожий на споруду, витворену з гігантських блоків конструктора «Лего». Здається, що ця велетенська конструкція не займає частину простору, а немовби винаходить його, творить. Один його куток виглядає так, наче в ньому приліпили багацько осиних гнізд. Ціла стіна якихось химерних вуликів: то — тисячі штепсельних розеток, що живлять електричним струмом «рифери», тобто рефрижераторні контейнери. Всі харчі, які тільки можна побачити по світових телеканалах, усі вони напхані в ці крижані контейнери. На причалі Баузан мені здається, що переді мною — порт призначення для усіх товарів, що їх виробляє людство. Тут вони проводять останню ніч своєї подорожі, а потім їх продають. Це — як споглядати створення світу. Одіж, що її носитимуть молоді парижани максимум місяць, рибні палички, що їх цілий рік їстимуть мешканці Брешії, годинники, якими каталонці прикрасять свої зап’ястки, та шовк для кожного плаття в Англії на весь сезон — усе це проходить крізь порт за лічені години. Цікаво було б десь прочитати не лише про те, де ці товари були вироблені, а й про маршрут, яким вони потрапили в руки покупців. Вироби мають подвійне, змішане та незаконне громадянство. Зачаті десь у китайській глибинці, вони з’являються на світ в якомусь місті якоїсь слов’янської країни, потім набувають остаточного вигляду в північно-східній Італії, фасуються в Пулії або албанській Тирані — і, нарешті, опиняються в коморі десь у Європі. Жодна людська істота ніколи не матиме таких прав пересування, які має товар. Кожен відтинок їхнього шляху з його випадковими та офіційними маршрутами впирається — як залізнична чи трамвайна колія — у глуху стрілку тут, у Неаполі. Коли велетенські контейнеровози вперше входять до затоки і повільно наближаються до причалу, вони скидаються на неквапливих бегемотів із сталевих листів та ланцюгів; з іржавих швів на їхніх боках поволі сочиться вода. Та коли вони стають на якір, то стають прудкими істотами. Можна подумати, що на цих суднах — великі екіпажі, але вони вивергають зі свого черева жменьки людців, на перших погляд нездатних приборкати цих гігантських тварин у відкритому морі.

Читать дальше