народ Російський - Російські казки

Тоді повернулась до воріт і крикнула:

— Гей, засуви мої міцні, відімкніться; ворота мої широкі, відчиніться!

Ворота відчинились, і баба-яга в’їхала, посвистуючи, за нею ввійшла Василина, а потім знову все замкнулося. Увійшовши до світлиці, баба-яга розляглася і каже Василині:

— Подавай-но сюди, що там є в печі: я їсти хочу.

Василина запалила скіпку від тих черепів, що на паркані, і почала тягати з печі і подавати язі наїдки, а їжі наготовлено було на десятьох; із льоху принесла квасу, меду, пива й вина. Все з’їла, все випила стара; Василині лишилося тільки капусняку трішки та скориночка хліба. Стала баба-яга спати вкладатись і каже:

— Коли я завтра поїду, ти дивись — двір вичисти, хату вимети, обід навари, вбрання попери та піди в засік, візьми чвертку пшениці й перебери її від зерен чорнушки [1] Чорнушка — трав’яниста рослина, насіння якої використовують як прянощі у випіканні хліба. — Прим. пер. ( тут і далі ). . А як не зробиш, я тебе з’їм!

Після такого наказу баба-яга захропіла; а Василина поставила свою їжу перед лялечкою, залилася слізьми і звернулась до неї:

— Візьми, лялечко, поїж, мого горя послухай! Важку дала мені баба-яга роботу і погрожує з’їсти мене, якщо всього не виконаю; допоможи мені!

Лялечка відповіла:

— Не бійся, Василино Прекрасна! Повечеряй, помолись та спати лягай; ранок за вечір мудріший!

Ранесенько прокинулась Василина, визирнула у вікно: у черепів очі гаснуть; ось промайнув білий вершник — і зовсім розвиднилось. Баба-яга вийшла у двір, свиснула — перед нею з’явилася ступа з товкачем і мітлою. Промайнув білий вершник — зійшло сонце. Баба-яга сіла в ступу і виїхала з двору, товкачем поганяє, мітлою слід замітає.

Лишилася Василина сама, оглянула дім баби-яги, подивувала багатству і стала в задумі: за яку роботу їй найперше братися. Дивиться. А вся робота вже виконана; лялечка вибирала з пшениці останні зернята чорнушки.

— Ой, ти, рятівнице моя! — сказала Василина лялечці. — Ти від біди мене врятувала.

— Тобі лишилося тільки обід наварити, — відповіла лялечка, залазячи в кишеню Василини. — Навари з Богом та й відпочивай на здоров’я!

Увечері Василина накрила на стіл і чекає бабу-ягу. Стало смеркати, промайнув за воротами чорний вершник — і зовсім стемніло; тільки світилися очі в черепів. Затріщали дерева, зашелестіло листя — їде баба-яга. Василина зустрічає її.

— Чи все зроблено? — питає яга.

— Сама подивися, бабусю! — мовила Василина.

Баба-яга все оглянула, подосадувала, що нема за що сердитись, і сказала:

— Ну, добре! — потім крикнула: — Вірні мої слуги, сердечні мої друзі, змеліть мою пшеницю!

З’явилися три пари рук, схопили пшеницю і понесли геть. Баба-яга наїлась, стала вкладатися спати і знов віддала наказ Василині:

— Завтра зроби те саме, що й сьогодні, а крім того, візьми із засіку мак і очисти його від землі по мачинці, бач, хтось зозла землі в нього намішав! — сказала баба, одвернулась до стіни і захропла, а Василина взялася годувати свою лялечку. Лялечка поїла і сказала їй, як і вчора:

— Молись Богу і лягай спати; ранок за вечір мудріший, усе буде зроблено, Василинонько!

Вранці баба-яга знову полетіла в ступі з двору, а Василина з лялечкою всю роботу враз переробили. Стара повернулась, оглянула все і крикнула:

— Вірні мої слуги, сердечні мої друзі, вичавіть із маку олію!

З’явилися три пари рук, схопили мак і забрали геть. Баба-яга сіла обідати. Вона їсть, а Василина стоїть мовчки.

— Чого ж ти не говориш зі мною ні про що? — запитала баба-яга. — Стоїш, як німа!

— Не насмілююсь, — відповіла Василина, — а якщо дозволиш, то хочу спитати в тебе дещо.

— Питай; тільки не всяке питання до добра веде: багато знатимеш, швидко постарієш!

— Я хочу спитати в тебе, бабусю, тільки про те, що бачила: коли я йшла до тебе, мене обігнав вершник на білому коні, сам білий і в білому вбранні. Хто він такий?

— Це день мій ясний, — відповіла баба-яга.

— Потім обігнав мене інший вершник — на червоному коні. Сам червоний і весь у червоне вбраний; хто це такий?

— Це моє сонце красне! — відповіла баба-яга.

— А що означає чорний вершник, який обігнав мене біля самих твоїх воріт, бабусю?

— Це ніч моя темна — всі мої слуги вірні!

Василина згадала про три пари рук і мовчала.

— Що ж ти більше не запитуєш? — мовила баба-яга.

— Вистачить з мене й цього; ти ж сама, бабусю, сказала, що багато знатимеш — постарієш.

— Добре, — сказала баба-яга, — що ти питаєш тільки про те, що бачила за двором, а не у дворі! Я не люблю, щоб у мене сміття з хати виносили, і надто цікавих їм! Тепер я тебе спитаю: як встигаєш ти виконувати роботу, яку я загадую тобі?