Єста Кнутсон - Пелле Безхвостий у школі

— Нехай учителем буде Монс, — зауважив Мурре.

— Але ж він сам намовив мене вчителювати, — нагадав Пелле.

— Ну, я навіть уявити не міг, що ти будеш настільки поганим учителем, — сказав Монс.

— Зараз ти лихий, — озвалася Ґуллан з Аркадії.

— Лихий? — перепитав Монс. — Аніскілечки! Хіба не сором за учителя, що не може втримати в класі порядок? Якщо в класі галасують, то винен учитель.

— Чи можна тепер мені прочитати свій вірш? — спитала Фріда.

— Так, напевно, можна, — відповів Пелле. — Ти сама його написала?

— Ні, — відповіла Фріда. — Мені його дав…

— Сама! — вигукнув Монс. — Вона сама його написала. Тільки трішки цього соромиться.

— Ось я зараз його згадаю, — сказала Фріда. — Вірш називається «Найкраще і найгірше». Тут кілька строф.

— Стань за катедру й прочитай його перед цілим класом, — загадав їй Пелле.

Фріда зійшла за катедру й почала:

Тоді хихикнула й повела далі:

— Браво! — вигукнув Фрітц і заплескав лапами.

Фріда проказувала далі:

— Ти це вже читала, — сердито урвав її Монс.

— Звичайно, — згодилася Фріда. — А далі так:

— Ти знов збилася! — крикнув Монс.

— Ні, я все знаю, — заперечила Фріда.

Пелле облизався.

— Ану послухаймо ж останню строфу! — вдоволено мовив Монс.

— Атож, — сказала Фріда.

Усі, крім Монса, засміялися, Пелле також. Монс підвівся — вигляд у нього був неймовірно розлючений.

— Ну й дурепа! — сказав Монс Фріді. — Таж ти неправильно прочитала! Це я маю бути найкращий, а Пелле найгірший.

Фріда збентежилася.

— Даруйте, — мовив Пелле. — Але як ти, Монсе, міг знати, про що йдеться у вірші, який Фріда сама написала?

— Еге ж, це справді дивно, — сказала Ґуллан з Аркадії.

— Ця школа більше не протримається ані секундочки! — скрикнув Монс. — Що за неподобство — єдина в місті котяча школа й таке нікчемне викладання! — І Монс, перетнувши класну кімнату, вистрибнув у віконце.

За мить почувся гучний плюскіт і несамовите виття. Монс звалився просто в балію з водою! Напевно, тобі цікаво, чого воно так вийшло. Тоді я розкажу.

Так от, Монс звелів кільком лихим котам (я гаразд не пригадую їхніх імен), щоб вони, поки йтиме урок, поставили під віконцем балію з водою. І ті лихі коти послухалися Монса й поставили. Монс розраховував, що учитель, цебто Пелле, після уроків перший стрибатиме у вікно, а натомість сам опинився в балії, бо так розлютився, що геть про неї забувся.

Та мені здається, ти не заперечуватимеш, щоб Монс трохи змок. Сам Пелле Безхвостий не заперечував.

Одного чудового липневого дня Пелле разом із Бірґіттою, Улле та їхніми мамою й татом поїхав на летовище Бромма, що неподалік від Стокгольма. Звідкілясь прилітав їхній добрий приятель, і їм треба було його зустріти.

Пелле раніше вже бував на летовищі, тож він анітрохи не злякався ревища літаків, а спокійнісінько сидів і вилизувався. Та невдовзі йому довелося задуматись. Просто на нього мчав здоровенний розлючений пес, а з рота в нього звисав, схожий на великий біфштекс, язик. Навряд чи хтось із котів дуже любить собак з висолопленими, схожими на біфштекс, язиками, тому Пелле зметикував, що неодмінно треба кудись відскочити. Але куди? Ага, ондечки кошик, напханий якимись пакетами. «Застрибну між пакети», — подумав Пелле та й застрибнув.

Собака не помітив, де подівся Пелле, і ошелешено завмер на півдорозі. «Стій собі крячкою, — подумав Пелле. — А я сидітиму в кошику, аж поки ти підеш».

Проте Пелле ще довго довелося сидіти в кошику, набагато довше, ніж він збирався.

Кошик накривався, бо то був саме з тих кошиків, що мають накривку. Раптом прийшов якийсь дядько, закрив накривку, і в кошику зробилося темно, як у тунелі. Далі Пелле не збагнув, що сталося. Він трохи занепокоївся: безперечно, його хтось несе. Потім почувся страшенний гул і Пелле зрозумів, що кошика занесли в літак. А коли загуло ще дужче, Пелле схилило на сон, і врешті-решт він заснув. Прокинувся Пелле лише тоді, як хтось підняв накривку.