Єста Кнутсон - Пелле Безхвостий у школі

Біл зиркнув на Була, а Бул зиркнув на Біла.

— Чотири, — прошепотів Монс.

— Про які ти кажеш сокири? — спитав Біл.

— Сокири гострі, — мовив Бул.

— Підемо далі, — сказав Конрад. — Спитаємо у Фріди, скільки буде два додати три?

— Ну, я тут лише задля своїх дітей, тож мене, власне, немає, — сказала Фріда. — Жаль, що Фрітц відбуває військову повинність, а то він би відповів.

— Хіба не ясно, що два додати три буде двадцять три? — озвався Фрідольф.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Два додати три буде п’ять.

— Ми завжди так казали, — докинув Біл.

— Ти ба, які вони всі невігласи, — додав Бул.

— Фрідольфіно, а ти можеш сказати, скільки буде три додати три? — спитав Конрад.

Фрідольфіна зайшлася слізьми.

— О, вона дуже вразлива! — вигукнула Фріда.

— Може, нехай відповість хтось інший? — спитав Мурре.

— Не на це запитання, — сказав Конрад. — Але ти можеш відповісти, скільки буде три додати чотири.

— А чом би й ні, — відповів Мурре зі Скуґстібле.

— На перерві нам треба провітрити приміщення, — озвалась Ґуллан. — Щоб вивітрився запах хліва.

— Звісно, любонько, — згодився Конрад. — А тепер, крихітко Ґуллан, може, скажеш, скільки буде три додати чотири?

— Мабуть, п’ять абощо, — відповіла Ґуллан.

— Саме так, — сказав Конрад. — Цілком правильно. Це справді буде сім.

— Але ж вона сказала п’ять, — зауважив Рікард.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Вона сказала п’ять абощо , і таким чином мала на думці сім. Тепер спитаємо Пелле: скільки буде тридцять сім разів по шістдесят вісім?

Пелле облизав рожевого носа.

— Ну-у! — грізно наполягав Конрад. — Скільки?

— Від імені кота, що пильнує порядок, я мушу зазначити, що відповідати треба швидше, — сказав Монс.

— Правильно, — згодився Конрад. — Монс гарно пильнує порядок.

— Числа занадто важкі, — сказав Пелле. — Нехай пан учитель сам дасть відповідь!

— То ти вважаєш, що це вчитель повинен відповідати?! — закричав Конрад. — Ставай у куток!

— Та мені теж здається, що цікаво було б довідатися, скільки то буде, — озвалася Ґуллан.

— Ну, авжеж, я напевно можу сказати скільки, — мовив Конрад. — Немає в світі нічого легшого. Якщо хочеш знати, то це буде аж дев’ятсот шістдесят п’ять.

— Та ні! — крикнув Пелле. — Неправильно. Я підрахував на папері, що тридцять сім разів по шістдесят вісім буде дві тисячі п’ятсот шістнадцять.

— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад.

— Але тут щось не так, — сказала Ґуллан. — Пелле має слушність, я бачу це з його папірця. Що ж ти за вчитель, якщо навчаєш помилок?

— Зараз нам ніколи про це розбалакувати, — роздратовано відрубав Конрад. — Тепер у нас буде гімнастика для хвостів!

— Е ні! — вигукнув Рікард. — Я теж сердитий. Ти задаєш запитання, на які сам не можеш відповісти. Що ж це таке?

— Важкий випадок, — мовив Біл.

— Це негарно, — додав Бул.

— Я забираю своїх дітей із цієї школи, — заявила Фріда.

— Ура! — вигукнув Фрідольф і в захваті перекинувся через голову.

— Мені цікавіше в своєму хліві, — сказав Мурре зі Скугстібле.

— Ходімо, Пелле, разом до кондитерської пані Ротстрем, — запропонувала Ґуллан.

І тоді всі, крім Конрада, Монса, Біла й Була, покинули школу. Біл і Бул теж хотіли йти, та Монс схопив їх за барки.

— Ви все-таки мої помічники, — сказав Монс. — Тож повинні лишитися й підтримувати в школі порядок.

Та, либонь, не скоро там дійшло б до того, щоб підтримувати порядок, бо Монс і Конрад після всього затіяли бійку, почали сичати, дряпатися і добряче одне одного потовкли.

— Як у школі весело, — мовив Біл.

— Страшенно весело, — згодився Бул.

Монс аж кипів од гніву, що з котячою школою зазнав повного фіаско. (Тобі не здається слово фіаско потішним? Коли хтось зазнає фіаско, то це означає, що все закінчується погано). Щодо котячої школи, то й справді жаль, що з такої доброї ідеї вийшов пшик.

Проте Монс був не з тих, хто з першого разу здавався.

— Школа повинна бути, — сказав він.

— Два додати два буде дев’ятсот шістдесят п’ять, — докинув Біл.