Єста Кнутсон - Пелле Безхвостий у школі

— Саме так, — додав Бул.

Монс, Біл і Бул пили збиране молоко в кондитерській пані Ротстрем на Горішній Замковій вулиці.

— Школа повинна бути, — повторив Монс. — Я дуже здивувався б, якби мені не сяйнула в голову ще блискучіша ідея.

— Яка ж? — в один голос спитали Біл і Бул.

— А ось яка, — відповів Монс. — Думаю, нам треба призначити Пелле Безхвостого учителем .

— Чудово, — докинув Біл. — Пелле добрий.

— І мудріший за нас, — додав Бул.

— Ну, не зовсім, — сердито сказав Монс. — Він пихатий, і ви повинні збагнути, що я призначаю Пелле учителем для того, щоб вибити з нього пиху.

Аж тут до кондитерської зайшли Пелле й Ґуллан з Аркадії. Біл і Бул злегка випустили кігті.

— Зараз же поховайте кігті! — шепнув їм Монс. — Тепер нам із ним не треба заводитися.

— Хочете сісти біля нас? — голосно спитав Монс Пелле і Ґуллан, а вигляд у нього був такий привітний, що Пелле неабияк злякався.

— Дякуємо, що питаєш, — відповів Пелле. — Та все-таки нам із Ґуллан хотілося б посидіти удвох.

— Але ж ви можете посидіти удвох і згодом, а спершу посидьте трохи з нами, — запропонував Монс. — І я тоді подивлюсь, як ви питимете вершки кожен зі свого блюдця. Або удвох з одного.

— О, дякую, — відповів Пелле. — Ми з Ґуллан залюбки п’ємо з одного блюдця.

— А я все-таки, Монсе, на тебе сердита, — сказала Ґуллан. — Того дня в шкоді ти поводився по-дурному.

— Я оце подумав, що ми могли б трішки погомоніти про школу, — сказав Монс. — Нікуди правди діти — вийшло дуже негарно. А все через того дурня Конрада.

— Що бажаєте? — підійшовши, спитала пані Ротстрем.

— Звичайно, вершки, мабуть, закінчилися, тож візьмемо, напевно, молока, — сказав Монс.

— Та ні-і, — відповіла пані Ротстрем. — Вершків сьогодні в мене вдосталь.

— Он як, — мовив Монс. — Гм. Ну, тоді одне блюдце для Ґуллан і Пелле.

— Велике чи мале? — спитала пані Ротстрем.

— Мале, — відповів Монс.

— Яка прекрасна сьогодні погода, — сказала Ґуллан.

— Надзвичайна, — згодився Монс. — Так от, про школу. Конрад, як було сказано, нікудишній учитель. А знаєте, хто міг би бути замість нього?

— Ти, — відповів Пелле.

— Ну, таке, звісно, можна припустити, — сказав Монс. — Та я маю іншу пропозицію. Нашим учителем будеш ти, Пелле.

— Я? — збентежився Пелле. — Ти думаєш, я зумію?

— А чого ж? Я вірю в це, — відповів Монс. — Звичайно, ти буваєш пихатий, але дурнем тебе не назвеш. Адже усі в школі помітили, як ти швидко полічив і назвав те важке число. І всяке таке.

— Авжеж, я дещо вмію, — сказав Пелле. — У мене вдома Бірґітта завжди учить уроки вголос, а я слухаю і всяке таке хапаю на льоту. Ти, скажімо, знаєш, коли був підписаний мир у Бремсебру?

— Як було сказано, — провадив далі Монс, — з тебе вийшов би прекрасний учитель, і я думаю, що цілий клас від тебе буде в захваті.

— О так, Пелле, тобі треба стати учителем, — мовила Ґуллан. — І ставити мені легкі питання!

— Але, напевно, не годиться мати ніяких улюблених учнів, — висловив сумнів Пелле. — Навіть якщо їх звати Ґуллан.

— Я впевнений, що ти будеш справедливим, — сказав Монс. — А знаєте, чого я так клопочуся знов заснувати школу?

— Hi-і, — відповіли коти.

— Так от, сьогодні вранці я почув, що собаки в околиці Чорного Струмка мають власну школу, де вчителює такса Югансон, і, мабуть, сором було б нам, котам, пасти задніх.

— О, ти маєш слушність, — мовила Ґуллан. — Тобі треба стати вчителем, Пеллусику!

— Як це ти його назвала? — наморщивши носа, спитав Монс.

— Всього-на-всього пестливим іменем, — відповіла Ґуллан.

— Ну що ж, коли ви цього так хочете, то я, мабуть, спробую вчителювати, — збентежено мовив Пелле.

— Гаразд, — сказав Монс. — Тоді я знов позгукую всіх школярів до свого підвалу. Може, на суботу?

— Я дуже старатимусь, — пообіцяв Пелле.

— У тебе неодмінно вийде, — підбадьорила його Ґуллан.

— Ну, тоді бувайте, — сказав Монс. — Ми з Білом та Булом маємо йти — ще багато чого до суботи треба влаштувати.

— Тільки заплатіть, — біля столика стояла пані Ротстрем, простягнувши до Монса лапу.

— Надішліть рахунок до головного управління народної освіти! — вигукнув Монс. — Смачного!