Олександр Фільц-Павенцький - Історичні Буйди Львова. Філософські казки. Двірнича Cпілка (збірник)

А було це так. Свою блискавичну фінансову та емоційну кар’єру молодий ще Роберт Домс розпочав у Львові із вдалих експериментів промислового фальшування кави під виглядом напою з цикорію. Прикметно, що цей перший успіх мав неабияке прогресивне ідейно-комерційне підґрунтя: випуск «кави» із цикорію Домс спритно приурочив до подій Великої франко-німецької революції 1848–1849. Він зумів відчути нові часи, віщовані революційними вітрами, відчув прихід на сцену історії нових людей та прийдешніх ідей – і тут же розпродав свій напій, здебільшого постреволюційній голоті, жадібній до усіляких, зокрема дешевих, але обов’язково «панських трунків». Упіймавши у такий спосіб прогресивні тенденції свого часу та отримавши впевненість у майбутньому, він взявся за великі, воістину модерністичні справи. Скупив частину нафтових родовищ у Бориславі, у аптекаря Лукасевича та хіміка Зеха – патент на їхній епохальний винахід ректифікації нафти (якому судилося змінити світ), раціоналізував постачання продуктів у місто і винайняв експерта-футуролога – знаменитого провидця Памва Дзиндру. Той, враховуючи суму гонорару, напророчив очікуване майбутнє для бензину, асфальту й озокериту, а у вигляді бонусу – так, між іншим, сказав, що найвищої слави можна зажити дякуючи пиву. Було це наприкінці 50-х XIX ще століття. І що? Роберт Домс, в душі котрого роїлося від непосидючих візій, невдовзі перетворив Львів та його околиці на наймодернішу промислову провінцію світу: поставив млини, відкрив свердловини, налагодив постачання бітуму, парафіну, муки і продовольства, а головне – біля самого Краківського базару реорганізував броварню і залив Австрію та Пруссію золотистим і чорним пивом. Гроші, як прийнято було тоді говорити, текли рікою, і Роберт Домс – цілком логічно – закохався у просту, але прегарну дівчину з того ж таки базару.

Далі розгортається період його емоційної кар’єри, щоправда, менш вдалої, ніж попередня. Душа його, будучи закоханою, втрачає прагматичну еластичність, розчулюється, а відтак (без будь-якого психоаналізу ясно)… він кидає осоружну експлуатацію робітників та селян, подається з коханою світ за очі шукати пригод, за що впадає у сімейну немилість (ймовірно, але недостовірно). Любовна історія ця, за єдино можливою версією, завершується сумнозвісними підозрами у невірності, ідеями ревнощів та не до кінця з’ясованим фатальним фіналом. Відомо, одначе, що повертається Домс до Львова сам, у глибокій меланхолії, внаслідок чого відкриває у місті притулок для зубожілих, старих і хворих винахідників, митців та літераторів – словом, усіх, обдурених долею і родичами. Щось на зразок Пританеї у Стародавніх Афінах, куди просився Сократ перед стратою.

Після Першої світової війни, коли Роберта Домса вже не стало, а ресурси закладеного ним фонду повичерпувались, притулок поволі перетворився на нічліжку для шахраїв і злодіїв, а Краківський базар – на знаний по усій Галичині батярський район. Позаяк перед Другою світовою війною до Львова («за неимением лучшего») вдерлися совєти, то найперше, за що вони могли взялися, – почати нищити будь-які прояви місцевого прогресу та модернізації, вірніше їх носіїв – свідомий та несвідомий галицький націоналізм. Свідому інтелігенцію повивозили укріпляти Сибір, а розсадник ідейно несвідомого батярства – Домсів притулок – зліквідували. Місцеві шахраї та злодії мали тепер відвикати від буржуазного стилю життя і вливатися у совєтський світ будівників комуністичного криміналітету. З усіма іншими притулок змушений був покинути і відомий своєю аморальною екстравагантністю талановитий бандит на ім’я Дездемон. Куди він зник і як вдавалося йому продовжувати шахраювати і красти за німців, а відтак знову за совєтів, пояснити не змогли б і найталановитіші львівські психоаналітики (хоча деякі принаймні стверджують, що знають геть усе). Те що розповідають люди, щиро кажучи, вражає: Дездемонові вдавалось не лише обкручувати навколо пальця комуністичних прихвоснів, але й купувати лояльність у сталінського НКВС. Лише після смерті тирана Дездемон легалізувався і розпочав цивільне життя. Ніхто б тоді не здогадався, що такі здатності Дездемонові були наслідком нової ідеології, ще ним до кінця не усвідомлюваної, бо надто вже вона випереджала час і філософську думку всього світового сучасництва. Це вона – ідеологія майбутнього, – дрімаюча в надрах його галицької за формою та львівської за змістом душі, надавала йому сил та наснаги пристосовуватись як до усього старого, так і до новітніх віянь повоєнного світу. Виразником цієї ідеології Дездемонові судилося стати за особливих обставин.