Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Старший міністр випив склянку води. Це він робив щоразу, коли мав намір говорити довго. Мацюсь дуже не любив, як старший міністр пив воду.

– Панове, наша нарада набрала дивного тону. Якби хтось, не знаючи, в чім річ, послухав усе це, то подумав би, що війна скінчилася для нас нещасливо, що ми переможені. А ми ж переможці. Досі бувало так, що переможені платили контрибуцію, і переможець, який розбив ворогів, багатів. І це було правильно, бо виграє війну та країна, яка не скупиться на гармати, на порох, на провізію для війська. Ми витратили найбільше грошей, і ми виграли. Наш героїчний король Мацюсь міг сам оцінити, що військо мало все необхідне. Але чого ж ми повинні платити? Вони нас зачепили, вони розпочали війну, ми їм дарували провину, – і в цьому наша великодушність і доброта. То чому ж вони не повинні відшкодувати нам воєнні видатки? Ми не хочемо нічого вашого, але дайте нам те, що нам належить. Героїчний король Мацюсь відзначився благородством, уклавши з ворогами мир. І це було кроком настільки ж розумним, наскільки й красивим. Але такий мир створив для нас надзвичайні фінансові труднощі. Ми подолаємо їх, тому що в нас є досвід, тому що ми прочитали багато мудрих книжок, тому що ми обережні, тому що все вміємо, і коли король Мацюсь виявить нам таке ж довір’я, яким користувалися ми перед війною, коли забажає прислухатися до наших порад…

– Пане прем’єр-міністр, – вихопився Мацюсь, – годі цієї балаканини. Справа не в порадах, а в тому, що ви хочете керувати, а мені призначаєте роль порцелянової ляльки. Так от я кажу: хай йому грець, хай йому сто тисяч чортів – я не згоден!

– Ваша королівська величність…

– Годі! Не згоден і край! Я король – і королем залишуся.

– Прошу слова, – озвався міністр юстиції.

– Будь ласка, тільки якомога коротше.

– Згідно з законом: додаток п’ятий до параграфа 777555, книга XII, том 814 Зведення законів та наказів, сторінка п’ята, рядок чотирнадцятий, читаємо: «Якщо престолонаступникові не сповнилося двадцяти років…»

– Пане міністр юстиції, мене це не обходить.

– Розумію: ваша королівська величність хоче обминути закон. Я готовий назвати такий закон, за яким це передбачено. Є параграф 105, том 486.

– Пане міністр юстиції, мене це не обходить.

– І на це є закон. «Якщо король нехтує законами, передбаченими параграфами…»

– Годі-бо, холера на вашу голову, а то…

– І про холеру є закон. «В разі виникнення епідемії холери…»

Мацюсеві увірвався терпець, він ляснув у долоні. В зал увійшли солдати.

– Заарештуйте цих панів! – наказав Мацюсь. – Відведіть їх у в’язницю.

– І на це є закон! – скрикнув радо міністр юстиції. – Це називається військовою диктатурою… О, а це вже беззаконня! – зойкнув він, коли солдат стусонув його прикладом попід ребра.

Міністри, бліді мов крейда, поплентались до в’язниці. Військовий міністр лишився на волі, віддав честь Мацюсеві і вийшов.

Запала могильна тиша. Мацюсь зостався сам. Заклавши руки за спину, він довго походжав по залу. І щоразу, проходячи повз дзеркало, дивився в нього й думав: «Я трохи схожий на Наполеона».

– Що ж тепер робити?

На столі лишилася купа паперів. Може, підписати їх? А чому на одних зазначено «дозволяю», на інших «відкласти» або «заборонити»? Може, не всіх міністрів слід було заарештовувати? Може, взагалі не слід було цього робити? Що ж тепер буде? І за що, власне? Що лихого вони вчинили? Правду кажучи, Мацюсь діяв безглуздо. Чого так поквапився з укладенням миру? Міг же викликати міністрів, і міністр фінансів, напевно, нагадав би про контрибуцію. Хто міг знати, що є там якісь контрибуції? Бо й справді. Чому повинен платити той, хто переміг? Зрештою, вони ж самі й почали. А може, написати королям? Їх аж троє, їм легше заплатити, ніж йому одному. Але як пишуться такі послання? Як він казав, цей міністр: том 814. Скільки ж є таких книжок? А Мацюсь за все життя прочитав лише дві збірки оповідань та біографію Наполеона. Це надто мало.

Дедалі важчі думки обсідали Мацюся, коли він раптом почув через відчинене вікно голос зозулі. Нарешті він не сам!

– Слухай, Фелеку, що б ти зробив на моєму місці?

– Я на місці вашої величності краще б веселився в саду, а на їхні наради не ходив би зовсім. Я б робив те, що мені до вподоби, а вони хай роблять, що їм подобається.

Мацюсь подумав, що Фелек просто наївний хлопчик і не розуміє, що король повинен піклуватися про державу, а не гратися в квача й гилки. Однак він не сказав йому цього.

– Не гаразд вийшло, Фелеку. Вони вже сидять у в’язниці.