Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

– Батько так мене відлупцював за той папірець, що мені джмелі перед очима літали.

– Відлупцював тебе, кажеш? – здивувався Мацюсь.

– Еге ж. «Право короля, – каже, – давати тобі милості, а моє батьківське право, волоцюго, ребра тобі перелічити. В палаці ти королівський, а дома ти батьківський. А батьківська рука вірніша від королівської ласки».

Мацюсь став обережний. Він уже знав, що нічого не слід робити поспіхом. У житті, як на війні: «Коли хочеш перемогти – добре підготуйся до нападу». Поспішив з тим папірцем і наробив дурниць. Собі завдав клопоту, і Фелекові перепало на горіхи. А тепер сором для його королівської честі. Справді, він – король і дає документ, а якийсь там взводний б’є сина за цей королівський документ.

– Слухай, Фелеку, ми трохи поспішили. Пам’ятаєш: я хотів зачекати. Я мушу пояснити тобі дещо.

І Мацюсь розказав, як у нього вийшло з шоколадом.

– Королі не можуть робити все, що їм заманеться.

– Воно то так, ваша королівська величність…

– Слухай, Фелеку, називай мене на ім’я. Адже ми разом воювали, завдяки тобі я вирвався з полону.

Порадившись, вони вирішили, що віч-на-віч називатимуть один одного так, як їх кликали на фронті.

– Гаразд, Валигоро.

– Гаразд, Вирвидубе.

Тепер уже легше було Мацюсеві забрати у Фелека той злощасний документ.

– Я дам тобі за цей папір ковзани, дві битки, альбом з марками, збільшувальне скло й магніт.

– А старий знову мене відлупцює.

– Справді, мій Фелеку, будь терплячим, сам бачиш, що королі не все можуть отак відразу. Королі мусять прислухатися до закону.

– А що це таке?

– Я сам ще добре не знаю. Це якісь книжки чи щось таке…

– Еге ж, – зітхнув Фелек, – коли ти весь час на засіданнях, то потроху вчишся всьому, а я що…

– Не турбуйся, мій любий Фелеку, побачиш, усе буде гаразд. Якщо я можу роздати п’яти мільйонам дітей шоколад, то й для тебе зможу зробити чимало хорошого. Тільки це має бути згідно з законом. Ти зовсім не знаєш, як я довго тепер не можу заснути звечора. Лежу, лежу і все думаю. І мучусь, як його так зробити, щоб усім було добре.

– Я не розумію, – сказав Фелек, – навіщо ти думаєш про всіх? Я б наказав зробити собі в парку гойдалки, карусель з музикою…

– Бачиш, Фелеку, ти не король, тому цього і не розумієш. Гаразд, хай буде карусель, але не одна. Я на найближчій нараді скажу, щоб в усіх школах влаштували гойдалки й каруселі з музикою.

– І кеглі, і тир.

– Ну от, бачиш…

Як тільки міністри вийшли з в’язниці, то відразу ж подалися до кондитерської пити каву з вершками та їсти тістечка з кремом. Хоч вони й дістали свободу, але вигляд мали невеселий. Тепер міністри знали – з Мацюсем їм буде нелегко.

– Передусім треба позичити гроші.

– А чи не можна надрукувати нові асигнації?

– Зараз не можна, бо ми надрукували їх забагато під час війни. Доведеться трохи почекати.

– Еге, жди тут, коли треба стільки платити.

– Отож я й кажу, що ми змушені позичити в іноземних королів.

З’їли міністри по чотири тістечка з кремом, випили каву з вершками й пішли додому.

Наступного дня старший міністр прибув до короля на аудієнцію й сказав, що необхідно позичити чимало грошей у багатих королів. Це страшенно важкий захід, бо доведеться написати іноземним королям дуже розумне послання, і тому міністри щодня збиратимуться на дві наради.

– Гаразд, – згодився Мацюсь. – Ви радьтеся, а я від сьогодні почну брати уроки в мого капітана.

Приїхав військовий міністр з капітаном. Мацюсь тепло з ним привітався й навіть запитав, чи не можна надати йому звання майора. Та виявилося, що не можна, бо капітан ще недавно мав чин поручика, тобто був надто молодий.

– Ви навчатимете мене всьому, а іноземний вихователь лише іноземним мовам.

І Мацюсь почав учитися так охоче, що навіть забув про забавки. Капітан мешкав далеко, тому Мацюсь запропонував йому разом з родиною оселитися в палаці. В капітана був син Стасек і дочка Геленка. Вони разом навчалися й разом гралися. Приходив на уроки й Фелек, але він багато прогулював, бо не дуже любив учитися.

Тепер Мацюсь ходив на наради лише зрідка.

– Шкода часу, – казав він, – нудно, і не дуже я в них тямлю.

У королівський сад залюбки приходили діти. Фелеків батько, який до вступу в армію був теслею, змайстрував гойдалку, і вони то гойдалися, то грали в квача або в м’яча чи в пожежників, то каталися на човнах по королівському ставку, то ловили рибу. Королівський садівник був невдоволений такими порядками і ходив скаржитись у палацове управління. Через необережність було розбито кілька шибок, проте ніхто нічого не міг сказати, бо Мацюсь був тепер королем-реформатором і запроваджував нові порядки.