Ліман Френк Баум - Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

– Треба зараз же вирушити на пошуки, – запропонувала Дороті. – Правителька країни перебуває в полоні, а ми що? – гратимемося й веселитимемося?!

– Я готова, – погодилася Глінда. – Треба якомога швидше знайти Озму! Я б і сама пішла шукати, але хто виготовить нові чарівні інструменти? Можливо, вони знадобляться, щоб знайти Принцесу.

– Підемо завтра на світанку, – вирішила Дороті. – Бетсі, Трот і я.

– Самі ви не впораєтеся, – завважив Чарівник, – я теж піду. Повинен же хтось вас захищати!

– А що з нами трапиться? – здивувалася Трот. – Адже ми в чарівній країні!

– А що сталося з Озмою? – нагадав Чарівник. – Адже знайшовся лиходій, який посмів викрасти все чарівництво Країни Оз! Хтозна, які небезпеки чекають на вас у дорозі? Озма – фея, і Глінда теж, з ними нічого не трапиться, але ж ви – звичайні дівчатка, вам слід бути особливо обережними, і нам з Ґудзиком теж.

– Зате мені небезпека не загрожує! – похвалився Оджо. – Адже я народився в Країні Оз!

– Пропоную розділитися на кілька загонів, – сказала Глінда, – тоді вдасться обшукати всю країну. Оджо нехай відправляється до жвакунів, він там кожну стежину знає. Опудало й Залізного Лісоруба, знаючи їх безстрашність, відправимо до країни Південців. Косматий чоловічок, Тік-Ток і Джек-Гарбузова голова нехай йдуть до Фіолетової країни, а Дороті з Чарівником – до країни Моргунів. Пам’ятайте: ваше завдання знайти Озму. Обшукайте кожен куточок.

План Глінди був прийнятий одноголосно, і друзі стали готуватися до походу.

На світанку наступного дня Глінда вирушила до свого палацу, а дорогою залетіла до Залізного Лісоруба. У того саме гостювало Опудало. Дізнавшись про зникнення Озми, друзі одразу відправилися до країни Південців. Одночасно з Гліндою Смарагдове місто покинув і Косматий чоловічок. Разом з Джеком-Гарбузовою головою й механічною людиною Тік-Током він поспішив на північ, до Фіолетової країни Лісовиків.

Тим часом Оджо зі своїм дядьком Нанкі вже крокував дорогою з жовтої цегли на схід, до країни Жвакунів. Дороті та Чарівник попрощалися з друзями й теж зазбиралися в дорогу. Чарівник запряг Дерев’яну кобилицю в Червону карету, де зручно розмістилися дівчатка й ще було місце для Латочки, але та ніяк не погоджувалася. Вона вирішила їхати верхи на Вузі.

Як, ви не знаєте, хто такий Вузі? Це найдивніша тварина на світі: голова, тіло, ноги та навіть хвіст у нього прямокутної форми, а шкура така щільна, що її й цвяхом пробити. Він незграбний і кумедний, але бігає на диво швидко.

Незабаром на подвір’ї з’явився ще один звір і попросив взяти його з собою. Ви здогадалися – хто? Звичайно ж, це Лякливий Лев, найзнаменитіший звір у всій Країні Оз.

– Я так хвилююся за нашу дорогу Озму, – прогарчав Лев, – просто не можу всидіти в палаці. Невідомість лякає мене. Краще я піду з вами, але благаю: оберігайте себе від небезпек, ви ж знаєте – я жахливо, жахливо боягузливий.

Побачивши, що з ними йдуть Лев і Вузі, Бетсі теж відмовилася їхати в Кареті, притягла сідло, упряж і запрягла свого улюбленця, ослика Хенка. Тепер проблема транспорту розв’язалася сама собою – в Кареті залишилися Дороті, Ґудзик, Трот і сам Чарівник.

Та ось у двір нагодився старий моряк і досвідчений мандрівник капітан Білл. Він порадив друзям прихопити із собою теплий одяг і побільше їжі – адже невідомо, скільки вони пробудуть у дорозі. Сам капітан залишався в Смарагдовому місті – з дерев’яною ногою далеко не помандруєш, та й за палацом хтось повинен приглянути, поки всі шукають Озму.

Поклавши в Карету необхідні припаси, друзі рушили в дорогу. До воріт міста їх проводжали натовпи стривожених містян. Попереду йшов Лякливий Лев, за ним – Латочка верхи на Вузі, потім Бетсі на своєму ослику, а за ними, запряжена Дерев’яною кобилицею, котилася Червона карета, в якій сиділи Чарівник, Дороті, Ґудзик і Трот. Дерев’яною кобилицею не потрібно було правити – достатньо просто сказати, куди їхати та з якою швидкістю, а про решту вона дбала сама.

А в цей час у кімнаті Дороті прокинувся маленький кудлатий песик і з подивом виявив, що господині немає на місці. У палаці було незвично тихо, хоч дівчатка зазвичай зчиняли такий гамір! Песика, як ви вже, напевно, здогадалися, звали Тото, і він дуже любив свою маленьку господиню.