Ліман Френк Баум - Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

– Прив’язати до дерева її ще можна, але до гори? Адже вона крутиться! – скептично завважив Лев.

Але Латочка не вшанувала його відповіддю, натомість мовчки подала мотузку Ґудзику. Той спритно видерся на дерево й прив’язав її до гілки, яка нависла над прірвою. Латочка вхопилася за вільний кінець, розбіглася, відштовхнулася й полетіла прямо через прірву, як камінь, пущений з пращі. Навіть не приземлившись, вона відпустила ремінь, впала на гору, перекинулася, а потім, не зменшуючи швидкості, перескочила на наступну гору, потім далі й далі, поки не зникла з очей.

– Назад їй уже не повернутися, – похитав головою Вузі.

– А як її кидало з гори на гору! Б-р-р! – зіщулився Лякливий Лев.

– А все тому, що гори дуже швидко обертаються, – пояснив Чарівник. – Боюся, ми більше не побачимо бідолаху Латочку!

– Як не побачимо? – схаменувся Вузі. – Не побачимо мою подружку? Як хочете, а я за нею!

І, схопивши зубами мотузку, він кинувся до прірви й незабаром теж зник з поля зору.

– Тепер моя черга! – підхопив ремінь Ґудзик.

– Стривай! – зупинив його Чарівник. – Ми ще не вирішили, хто залишиться тут!

– А це небезпечно, стрибати з гори на гору? – засумнівалася Трот.

– Не хвилюйся, – втішила її Дороті, – з Латочкою і з Вузі нічого не трапиться, та й зі мною теж, адже на мені Чарівний пояс.

– На мені немає поясу, але я теж хочу спробувати! – не відступався Ґудзик. – Адже я чоловік!

– Я страшно боюсь стрибати, – зізнався Лякливий Лев, – але не можу ж я кинути Дороті!

– Тоді нехай залишаться Бетсі, Хенк і Трот, – вирішив Чарівник. – Мені теж доведеться стрибнути, без мене вам не впоратися. А ви, дівчатка, доберетеся самі до Смарагдового міста?

– Я зовсім не боюся стрибати! – оголосила Трот. – Я з вами!

– Тільки не Хенк… – почала Бетсі, але ослик перервав її:

– Думаєш, якщо осел, так вже й боягуз? Я ні краплі не боюсь! Я сміливий, як Лев!

– Так, ти сміливіший за мене! – підтримав його Лякливий Лев. – Я боягуз, а ти – ні. Ось Кобилиця…

– А чого мені боятися? – образилася Кобилиця. – Я ж дерев’яна, ось Карета…

– Карету доведеться залишити, – сказав Чарівник, – разом з провізією і ковдрами. Нічого не поробиш, треба пожертвувати зручностями, якщо хочемо перебратися через гори.

– Що на нас там чекає? Чи ступимо ми ще на тверду землю? – заскиглив Лякливий Лев. Здавалося, він ось-ось розплачеться.

– Годі нити! – осадив його ослик. – Хочеш знати, що на тебе чекає, – йди вперед. Хто перший?

– Я! – випалила Дороті.

– Ні, я! – крикнув Ґудзик. – Я чоловік!

І, схопившись за кінець мотузки, він розбігся й стрибнув. Не встигли друзі отямитися, як хлопчик уже перескочив з найближчої гори на наступну, потім далі й далі, поки не зник з очей. Чарівник напружено прислухався, чи не закричить Ґудзик від болю, вдарившись об тверду поверхню гори. Але до них долинув його обнадійливий вигук:

– Гей, за мною!

Це додало сміливості Дороті, й, притиснувши до себе однією рукою Тото, дівчинка теж стрибнула. Перша карусельна гора, на якій вона опинилася, несподівано виявилася м’якою, як гума. Не встигла Дороті отямитися, як її жбурнуло далі, на іншу гору, звідти ще далі, ще й ще, поки вона не впала нарешті на зелену галявину.

Ледве Ґудзик і Латочка встигли її підняти, як на галявину сіла перелякана Трот, а за нею посипалися Бетсі, Лев, Хенк і Дерев’яна кобилиця. А Чарівник все не з’являвся. Дороті вже стала турбуватися, як раптом від найближчої гори відокремився Чарівник і, зробивши сальто, впав на траву. Відразу стало зрозуміло, в чому причина затримки: Чарівник так боявся забитися, що весь обмотався ковдрами.

Переліт виявився таким стрімким, що друзі не відразу прийшли до тями. Першому це вдалося зробити Леву. Він полегшено зітхнув і сказав:

– Хто б міг подумати, що ці жахливі гори зроблені з гуми?

– Невже вони й справді гумові? – здивувалася Трот.

– Особисто я не став би стверджувати так категорично, – втрутився Чарівник, розмотуючи ковдри. – Навряд чи за короткий час можна розібратися, з чого вони зроблені, та це й не важливо. Краще подумаймо, де ми зараз.

Його підтримала Латочка:

– Пам’ятаєте, пастух говорив про велетнів – пожирачів колючок. Але я щось не бачу ні велетнів, ні колючок…

– Ти все плутаєш! – перебила його Дороті. – Велетні зовсім не їдять колючок, вони прислужують могутнім геркам. А любителі колючок їздять на драконах, запряжених у колісниці.