Ліман Френк Баум - Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

– Скажи мені, господарю, – зарозуміло квакнув пан Жаба, наблизившись до нього, – чи не бачив ти золотого таза, прикрашеного діамантами?

– Діамантового таза не бачив, а от жабу у фраку – бачу, – грубо відповів господар. Зарозумілий тон жахливої істоти роздратував його.

Пан Жаба навіть похлинувся від такої зухвалості фермера, а Кулінарка поспішила заступитися за свого супутника:

– Ввічливіше, будь ласка! Це ж великий пан Жаба, наймудріший з мудрих!

– З чого ти взяла? – здивувався господар.

– Він сам сказав! – простодушно відповідала Кейка, а пан Жаба поважно надув щоки на підтвердження її слів.

– Може, ти скажеш, що і Опудало вважає цю жабу-переростка наймудрішим з мудрих?

– А хто такий Опудало? – настала черга здивуватися й Кулінарці.

– Опудало – городнє страшило, набите соломою. Зате мізки йому дав сам Чарівник Смарагдового міста.

– А мої мізки самі виросли в голові, – гордо заявив пан Жаба, – вони краще якихось там штучних! Я такий розумний, що в мене іноді болить голова! Я так багато знаю, що змушений дещо забувати, бо жодна істота у світі не вмістить стільки знань, скільки вміщую я!

– На щастя, я не страждаю від надлишку знань, і голова в мене ніколи не болить, – завважив Війон, змірявши пана Жабу презирливим поглядом.

– Але, сподіваюся, ви знаєте, де мій золотий таз? – з надією запитала Кейка.

– І цього не знаю, – відповів Війон. – Мені вистачає турбот з власним посудом, до чужого мені байдуже.

Бачачи таке невігластво, пан Жаба вирішив прямувати далі в надії, що в іншому місці зустріне більше поваги.

– Зустріти б Чарівника, – міркувала вголос Кейка, йдучи стежкою слідом за своїм супутником. – Якщо він городньому страшилу дав мізки, то мій таз він і поготів знайде!

– Тьху! – пан Жаба з серцем сплюнув під ноги. – Я розумніший всякого чарівника! Покладись на мене! Я знайду твій таз, де б він не був!

– Якщо ми не знайдемо його, серце моє розірветься від горя! – схлипнула Кейка.

– А навіщо тобі саме цей таз? – поцікавився пан Жаба. – Хіба будь-який інший не годиться?

– Цей таз, – пояснила Кулінарка, – дістався мені від матері, а матері – від її матері. Це найдавніший таз на всьому плоскогір’ї! А тепер мій дорогоцінний, мій чарівний таз вкрали!

– Чарівний? – здивувався пан Жаба.

– Так, чарівний! Я завжди мила в ньому посуд і жодна страва в ньому не пригорала! Все, що готувала, виходило дуже смачним! Того ранку, коли він пропав, я саме пекла печиво. Воно згоріло дотла! А друга порція вийшла просто неїстівною, тож довелося її викинути! Тільки з третього разу я спекла щось схоже на печиво й узяла його в дорогу. Погодьтеся, таке спече будь-яка жінка! Якщо чарівний таз не знайдеться, я ніколи, ніколи не зможу готувати так смачно, як раніше!

– У такому разі, – зітхнув пан Жаба, – ми просто зобов’язані знайти твій дорогоцінний таз!

– Невже Озма пішла й узяла із собою Чарівну картину? – губилася в здогадах Дороті.

Подружки гуляли в саду, а непосида Латочка, як завжди, скакала навколо них так, що її руде волосся розвівалося на вітрі.

– А може, Озму вкрали? – раптом випалила картата лялька. – І Чарівну картину теж, щоб ніхто не знайшов принцесу!

– Не вигадуй! – обірвала її Дороті. – Озму всі люблять! Хто посміє її образити?

– Хіба ти знаєш усіх? – засумнівалася Латочка. – У Країні Оз є такі куточки, про які навіть Озма нічого не знає!

– Що за дурниці ти верзеш! – гримнула на неї Бетсі.

– Стривай, – перервала подружку Дороті, – раптом вона має рацію? А якщо десь збереглися ще злі чарівники та відьми? Щоправда, відомостей про це немає.

Саме в цю хвилину до саду заїхав Чарівник верхи на Дерев’яній кобилиці.

– Ну що, знайшлася Озма? – насамперед запитав він.

– Ще ні.

– А що в Глінди?

– У Глінди пропала Велика книга подій! Викрадено всі чарівні інструменти!

– Нечувано! – жахнулася Дороті. – Хто це міг зробити?

– Гадки не маю, – відповідав Чарівник. – Я приїхав за власними інструментами, відвезу їх Глінді, з ними вона швидше виявить злочинця.