Ліман Френк Баум - Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз

Ви, напевно, вперше чуєте про пана Жабу, адже він, як і інші жителі плоскогір’я, ніколи не полишав своєї домівки, та й до нього ніхто не заходив. Колись пан Жаба був звичайною жабою, яких в країні хоч греблю гати. Як і належить жабі, він жив собі в калюжі десь у країні Моргунів, але, бувши на вдачу шукачем пригод, одного ранку вирішив накивати з неї лапами, відправившись подорожувати.

Його недовгу мандрівку перервав журавель, що вилетів на полювання. Величезний птах вхопив бідолаху дзьобом за лапу й потяг до гнізда. Проте не на покірного натрапив журавель! Пан Жаба так крутився й звивався, що нарешті вирвався з дзьоба й плюхнувся прямо в болото на околиці плоскогір’я.

Крикуни донині не підозрюють про існування цього болота, такими непрохідними заростями колючого чагарнику воно оточене. Там навіть поблизу ніхто не живе, а в крикунів немає звички забиратися далеко від будинку. Чи то болото було чарівним, чи то чарівними були мушки, якими цей пан харчувався, та сталося неймовірне – наш шукач пригод виріс до гігантських розмірів. Тепер, ставши на задні лапи, він був зростом не нижче дорослого крикуна.

Очевидно, мушки вплинули й на розумові здібності цього земноводного. У болоті пан Жаба проводив час за філософськими роздумами та став справжнім мудрецем. Одна з тем, над якою він міркував, стосувалася його талантів, про які мали дізнатися всі. Висновок не забарився: що він досі робить у цій глушині?

І ось одного погожого для пан Жаба покинув болото й постав перед здивованими крикунами. А треба сказати, що крикуни ніколи в житті не бачили жаби, як, втім, і наш мандрівник ніколи раніше не бачив крикунів. Проте їх було багато, а пан Жаба – один.

Прибулець вразив місцевих своїм незвичайним виглядом і надзвичайно розумними повчаннями. Тож не дивно, що йому були надані надзвичайні почесті. Відтоді пан Жаба вже не стрибав, як жаба, а стояв з поважним виглядом на задніх лапах або сидів у кріслі, витріщивши для важності очі. І називали його вже не жабою або паном Жабою, а з повагою: пан Жаба.

Поступово пан Жаба став надзвичайно важливою персоною на плоскогір’ї. Що б не сталося в країні чи в родині, крикуни бігли до нього за порадою. Вони ділилися з ним своїми труднощами, а він радив, як їх подолати. До того ж повчати їх було простіше простого – наївні крикуни будь-яку нісенітницю сприймали за чисту монету, головне – треба було піднести її з глибокодумним виглядом.

На плоскогір’ї було невеличке озерце з чистою й напрочуд прозорою водою. Саме біля нього крикуни й побудували будинок для пана Жаби, і той жив у ньому собі на втіху. Вдень він сидів у будинку, розряджений в оксамит і шовк, дивлячись на відвідувачів виряченими очима, а з вечора до світанку, поки ніхто не бачив, плескався в озері.

Пан Жаба любив причепуритися. Зазвичай це були яскраво-жовті оксамитові панталони до колін з золотими пряжками, на грудях – білий атласний жилет з рубіновими ґудзиками, зверху – яскраво-жовтий фрак, на лапах – зелені шовкові панчохи й черевики з червоної шкіри. Виходячи з дому, він натягав капелюх з пір’ям, а в одній з передніх лап тримав тростину з золотою головкою.

У крикунів ніколи не було ні короля, ні іншого правителя, тож цей вишукано одягнений пан сповнював їхні серця почуттям законної гордості. Згодом у них стало за звичку за кожної скрути бігти до пана Жаби за порадою, тож поступово він став чимось на зразок правителя плоскогір’я.

І хоч сам пан Жаба добре розумів, що він анітрохи не розумніший за будь-якого крикуна, все-таки усвідомлення того, що він – жаба, а править людьми, додавало йому ще більшої важності. Він щосили надував щоки, щоб здаватися розумнішими, ніж є насправді, а наївним крикунам і в голову не приходило, що їхній правитель – просто-таки жаба, яка роздулася від власного гонору.

Тож, коли Кейка-кулінарка зчинила страшенний галас через свій зниклий таз, крикуни насамперед кинулися до пана Жаби повідомити йому про надзвичайну подію й питати поради. Вислухавши їх, пан Жаба надувся й проказав:

– Якщо таз вкрадено, отже, якась особа дозволила собі взяти його.

– Яка така особа? – допитувалася Кейка. – Назвіть злодія!

– Хто взяв, той і злодій, – квакнув пан Жаба.

Присутні схвально закивали головами:

– Чиста правда! Що за проникливість!

– Поверніть таз! – не вгамовувалася Кейка.

– Твоє бажання законне, жінко, – відповів пан Жаба.

– Так швидше поверніть таз! – наполягала Кулінарка.