Анатолій Птіцин - Не гальмуй!

— Гайда! — підтримали його хором шляховичок Добринька та близнюки-доо, які нічого не второпали, але також загорлали: — Гайда!

«Гайда!» на всіх мовах гномів звучить досить схоже.

— Хвилиночку, — захвилювався банник, — а іграшка? Олов’яний солдатик? Може, сповістимо про нього Іграшкареві?

— Цяцька не на дорозі, — справедливо зауважила восьминіжка. Їй хутчій хотілося забратися в машину. Вона вже нудьгувала на свіжому повітрі, — отже, Іграшкаря вона не обходить. Нас також. Нехай стоїть собі на пеньочку.

Гноми, котрі ще сиділи на деревах, пострибали звідти й помчали на дорогу. Попутна машина намалювалася негайно. Дорожні гноми чимдуж кинулись у машину.

Колобоня Корочка та брусничний гном Брусниць залишилися: вони, видно, щось знали. Але ніхто не здогадався залишитися й підгледіти, що вони там робитимуть.

А гноми позаскакували до попутної машини й продовжили подорож до Бодайки, ніби нічого не сталося.

Прямо, поворот, прямо, поворот. Поворот — і ця машина також з’їхала на іншу дорогу, зовсім не збираючись підвозити випадкових попутників, а тим більше якихось там дорожніх гномів, куди їм заманеться. Машина мала іншу мету. Тому всі дорожні гноми, всі мандрівники знову опинилися на узбіччі.

Це було звичайне узбіччя, щоправда, населене придорожніми істотами. Трохи вище від місця, де гноми чекали попутної машини, вгризлося в косогір величезне гніздо злопів. Тут мешкала чимала сімейка, мабуть, не менша, ніж у Гроликових сусідів. Ці злопи жили в земляному насипі.

Зачувши гомін гномів, усе злопове сімейство вийшло на поверхню насипу та затріскотіло крильцями — аж камінці почали зсовуватися. І хоча у цих злопів не було шершня Бу, гном Гролик все одно поставився до них із острахом. Він уже знав, на які капості здатні злопи. Решті гномів це було невтямки, тому вони не звертали на злопів жодної уваги. Зате злопи продавали витрішки: надто вже яскрава подія для дороги — дорожні гноми, які подорожують натовпом. Такого досі ніхто не бачив.

А далі?

Далі до гномів, котрі то мчали найшвидкіснішими авто, то стовбичили на узбіччі, під’їхав автобус, на кермі якого дудів у трав’яне стебло хлопчик-мізинчик. Той, хто перший запропонував вирушити до чумачків.

— Бін-бін! — дудів він у стеблинку.

Із керма йому добре видно було мандрівників-гномів. Крім автобуса з хлопчиком-мізинчиком, транспорту до Браниці не передбачалося. На дорозі, що вела в Браницю, рух був не надто жвавий.

Ото ж бо й воно, уявіть собі.

А далі?

Далі? Якщо буквально далі, в самому кінці цього автобуса причаївся шершень Бу. Він теж встиг на останній автобус.

Як це?

А просто.

Ми залишили шершня Бу сидіти на кульбабці й розмірковувати, який він молодець. Шершню Бу вдалося дошкулити Гроликові, як ніколи раніше. Щоправда, трішки відхилився, полякав дівчинку, та це лише урізноманітнило успішну гонитву за гномом… Так благодушно думав шершень, поки раптом не схаменувся. А якщо Гролик вибрався з тунелю метро? Це ж означатиме, що він, шершень Бу, завдання не виконав, провалив свою місію, що він нікчема й нездара. Шершень Бу помчав назад, на Міст-Ярмарок. Шершень сподівався застати гнома Гролика на мосту. Де шершневі було знати, які важливі події відбулися за його відсутності?

Підлітаючи до Ярмарку Доріг, шершень Бу побачив лише хлопчика-мізинчика, котрий шмигонув у автобус. А більше жодного гнома на мосту не лишилося. Куди поділися? Шершень Бу не знав. Але він був зовсім недурним шершнем. Якщо на Ярмарку не лишилося жодного гнома, значить, в іншому місці щось цікаве привернуло їхню увагу. А значить, там, куди здиміли гноми, шершень напевне знайде Гролика. Отож.

Відтак шершень Бу теж залетів у автобус і заховався. Він уже навчився ховатися.

Зачувши гомін гномів на дорозі, шершень Бу не втримався і визирнув назовні. Краще б він цього не робив. Шершень Бу визирнув саме тоді, коли автобус порівнявся з насипом, де мешкали злопи. Саме тоді всі злопи спостерігали за цілим натовпом дорожніх гномів. Адже такої кількості щасливих гномів, та ще й із восьминіжкою, чоловічком-нігтик і хлопчиком-мізинчиком ніхто ніколи разом не бачив. Еге ж, усі місцеві злопи воліли на власні очі бачити те, про що розповідатимуть дітям протягом багатьох поколінь.

У декотрих старших злопів не вистачило витримки, й вони полізли по норах. Молоді мали більш міцні нерви. Вони тріскотіли й мріяли куди-небудь поїхати разом із гномами. Піщинки під їхніми лапками крутились, ніби коліщатка. Молоді злопи кректали, сповзали, але старанно витріщалися на гномів. А старі злопи позалазили в нори й закрилися пробкою від лимонаду. Отак.