Элвин Уайт - Сурма лебедя

Якось-то, одного літа, коли Семові Біверу було вже щось коло двадцяти років, вони вдвох із батьком сиділи у своєму канадському таборі. Діло було по вечері. Містер Бівер гойдався у своєму кріслі-гойдалці, відпочиваючи після цілоденної риболовлі. Сем читав книжку.

— Тату! — обізвався Сем. — А що означає слово «крепускулярний»? [7] Крепускулярний — присмерковий.

— А звідкіля мені знати? — відгукнувся містер Бівер. — Я зроду не чув такого слова.

— Якось воно пов’язане з кролями, — уточнював Сем. — Тут ось говориться, що кріль — це крепускулярна тваринка.

— Ну, може, воно означає «боязкий», — припустив старший Бівер. — Або ж, мо' воно означає, що кріль іноді гасає так прудко, мов дідько болотяний. Або, либонь, означає «дурний». Уночі кріль, бува, всядеться тобі посеред дороги й тільки витріщатиметься у твої фари, а з дороги нізащо не зійде! Ось чому стільки кролів загинуло під колесами. Вони дурні, як пеньки.

— Ну, що ж, — мовив Сем. — Лишається єдиний спосіб довідатися, що означає слово «крепускулярний»: зазирнути до тлумачного словника!

— А де тут у нас словники? — заперечив містер Бівер. — Жодного немає. Доведеться тобі потерпіти з цим, поки ми повернемося на ранчо.

І тут, на тому самому озерці, де знову поселилися ті самі лебеді, Луї підніс догори свій горн і заграв колискову, аби дати дітям-лебедятам знати, що день скінчився. Вечірній легіт поніс ті гуки понад болотом і доніс до табору Біверів.

Містер Бівер перестав гойдатись.

— Сміхота! — мовив він. — Причулося мені, начебто хтось оце заграв на сурму.

— А таки й справді тобі причулося, — сказав Сем. — Ми з тобою — єдині люди на всю цю пущу.

— Та я це знаю, — сказав містер Бівер. — І все одно: я таки чув сурму. Чи ріжок?

Сем захихотів. Він так і не розповів батькові про лебедину родину на поблизькому озерці. Зберіг їхню таємницю лиш для самого себе. Щоразу на те озерце він ходив сам-один. Так йому подобалося. Так воно подобалося і лебедям.

— А що ж воно взагалі сталося з тим твоїм другом — Луї? — поцікавився містер Бівер. — Луї — лебідь-сурмач. Чи не здається тобі, що він тут якось причетний, га?

— Він? Може бути, — погодився Сем.

— А давно ти мав від нього звістку? — допитувався містер Бівер.

— Давно, — сказав Сем. — Більше він мені не пише. У нього скінчилися поштові марки, а грошей, щоб купити нові, у нього немає.

— А! — протяг містер Бівер. — Що ж, уся справа з тим птахом була якась чудна… Я так до пуття й не втямив, що воно там і до чого було.

Сем зиркнув на батька й помітив, що очі його заплющилися. Містер Бівер уже засинав. І жоден звук більше не порушував лісової тиші.

Сем також був стомлений і сонний. Він дістав свого записника й сів за стіл, під світло гасниці. Ось що він написав:

Цього вечора я почув сурму Луї. І мій батько її почув. Саме смеркало, вітер тягнув звідтіля до нас, і я виразно розчув звуки його колискової. Найдужче, за все на світі, мені подобається ота сурма лебедя. І все-таки: що ж означає слово «крепускулярний»?

Сем поклав записника в заплечник. Тоді роздягнувся й заліз у ліжко. Полежав трохи, все ще розгадуючи, що ж воно таке — крепускулярний. Не минуло й трьох хвилин, як він заснув.

На озерці, де вкотре поселилися лебеді, Луї поклав сурму під кущ. Лебедята позаповзали під материні крила. Нічна пітьма опустилася на ліси, поля та болота. Десь моторошно пугукнув сич. Луї теж був уже сонний і лаштувався до сну, й усі його думки були про те, який він щасливий, що живе на такій прекрасній землі, як йому поталанило вирішити свої проблеми з музикою, та як приємно сподіватися на ще одну ніч мирного сну та на ще один, завтрашній, день, і на свіжий ранок, і на світло, що повертається з кожним днем.

Маримба — ударний музичний інструмент, подібний до ксилофона.

Утересуватися — втулитися, втиснутися.

Кінкаджу — квітковий ведмідь.