Элвин Уайт - Сурма лебедя

— Та викличте ж нарешті «швидку»! — вереснула та сама дама.

— Я змушений забрати ці гроші до відділку! — заявив полісмен. — Тут складний випадок. Усе, пов’язане з грішми, це складне. Тому я забираю гроші й зберігатиму їх — до ухвали рішення в цій справі.

— Ні, не заберете! — твердо заперечив єгер. — Ці гроші належать мені.

— А це ж чому? — не зрозумів полісмен.

— А тому! — вичерпно відказав єгер.

— Чому «тому»? — допитувався полісмен.

— Тому що, за законом, цей птах перебуває під моєю опікою. І ці гроші приніс цей птах. Ось чому гроші будуть у мене — до з’ясування всіх обставин справи.

— Ну ні, не смійте! — сердито гримнув крамар. — Ці гроші мої! Саме це й написано на оцій дощечці. Чотири тисячі чотириста двадцять доларів і сімдесят вісім центів належать мені! І ніхто їх у мене не відбере!

— Таки відбере хтось, — заперечив полісмен. — Я відберу!

— Ні — я! — наполягав на своєму єгер.

— А чи є в цьому натовпі якийсь юрист? — гучно запитав крамар. — То ми б уладнали цю справу саме тут і тепер.

Тут наперед виступив високий чоловік.

— Я — суддя Рікетс! — відрекомендувався він. — І я зараз вирішу цю справу. Отже, хто бачив, як прилетів птах?

— Я бачив, — обізвався продавець.

— Та викличте ж йому «швидку»!!! — вже на пуп бралася пані.

— І я бачив, як він прилетів! — сказав хлопчик, якого звали Альфред Ґор.

— Окей, — мовив суддя. — Точно опишіть, що ви бачили — що трапилося.

Продавець перший дав свої свідчення.

— Ну, — заговорив він, — я якраз виглянув у вікно й побачив: наближається лебідь! То я й гукнув боса. А бос хап рушницю та й стрельнув, і птах упав на хідник. Крапнуло там крапля чи дві крові.

— Чи ви помітили щось особливе у цього птаха? — запитав суддя Рікетс.

— Птах приніс гроші, — відповів продавець. — Нечасто можна побачити птаха з грішми, то я й звернув на це увагу.

— Гаразд, — мовив суддя. — А зараз хай Альфред Гор розкаже, як він це бачив. Опиши, що ти бачив, Альфреде!

— Ну, — заговорив хлопчик, — я так хотів пити, отож я надумався збігати до кондитерської та щось там купити-попити.

— Будь ласкав, Альфреде, розкажи нам тільки те, що ти бачив! — попросив суддя. — Не треба про те, як тебе мучила спрага.

— Так ото ж я поспішав вулицею, — провадив Альфред, — бо дуже ж хотів пити. Отож чимчикую я вулицею, спішу до кондитерської по хоч якусь там водичку, коли це в небі, зненацька, гульк — велииикий такий білий птах, просто наді мною, і з неба він падає отак-о! — Тут Альфред розвів свої руки на всю ширину, передражнюючи птаха. — І ото ж зразу, як я побачив цього великого птаха, так я й перестав думати про те, як дуже мені хочеться пити, а за мить цей здоровезний пташище гуп із неба на хідник, і тут він і гигнув, [5] Гигнути — загинути, вмерти. і кров залила геть усе довкола, і оце ж і все, що я бачив.

— А чи помітив ти щось особливе коло цього птаха чи на ньому? — запитав суддя Рікетс.

— Кров! — відповів малий свідок.

— А ще щось? Більш нічого?

— Ні, тільки кров.

— А чи чув ти постріл рушниці?

— Ні, не чув. Тільки кров бачив.

— Дякую! — мовив суддя. — Досить свідчень.

І тут завила сирена: вуу! вуу! вуу! То голосила, прокладаючи собі дорогу, «швидка допомога». Ось вона зупинилася біля натовпу. З неї вискочили двоє санітарів. Вони принесли ноші й поклали їх біля простертого на хіднику лебедя. Цієї миті старий лебідь підвів голову й роззирнувся надовкола. «Це ж я побував біля дверей смерті, — подумав він, — а зараз я, здається, таки повертаюся до життя. Я оживаю! Я житиму! На дужих крилах я повернуся у величні небеса! Граційно я приводнятимусь на озерця, які тільки є на світі, й слухатиму жаб’ячі концерти, тішитимусь звуками ночі й світанками, що приводитимуть дні!»

Поки йому думалися оці приємні думки, він раптом відчув: його підіймають! Санітари обкрутили його дощечку йому навколо шиї, щоб не теліпалася, підняли його, обережно поклали на ноші й занесли до машини швидкої допомоги, на самому верху якої знай крутилося червоне світло. Фельдшер насадив старому лебедеві кисневу маску на голову й дав йому трохи кисню. І поїхали вони геть, пронизливо голосячи, мов за небіжчиком. Та ось і лікарня. Там медсестри поклали пернатого пацієнта в ліжко й зробили йому заштрик пеніциліну. Потім до палати увійшов молодий лікар, оглянув рану крила, де його зачепила куля. Лікар сказав, що поранення поверхове. Старий лебідь не знав такого слова, як «поверхове», тож йому причулося «померлове», себто щось дуже серйозне.