Юрий Ярмыш - ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО

— Про кого це так турбується дядечко Медяник? — спитав Петрик.

Але Марципанка смикнула його за рукав:

— Ой, ці дорослі розмови мені так набридли! Я вже не сприймаю їх. Дядько Медяник завжди чимось незадоволений. Ходімо звідси!

Вона схопила Петрика за руку, і діти побігли в поле.

ПІДДАНІ КРАЇНИ МАРЦИПАНІЇ

Величезне поле було геть вкрите свіжими марципанами, що висіли на низеньких рудих кущиках, як помідори. ГІетрик не втримався і зірвав найменший марципанчик. Він був смачний, однак хлопчик тільки надкусив краєчок.

— Слухай, Марципанко! Невже у вас нема чогось солоного, кислого чи хоча б гіркого?

Дівчинка здивовано глянула на Петрика.

— Солоне, кисле, гірке? Які жахливі речі ти говориш! У нас заборонено навіть слова такі вживати. У нас усе лише солодке. Ми ж єдина в світі країна Марципанія!

Під розлогою вишнею у холодку спали просто на траві хлопчики та дівчатка. І навіть хропли...

їм спалося, мабуть, дуже солодко, бо коли хто-небудь позіхав, збираючись прокинутися,— з вишні летіла... велика слива! Та так ловко — просто у рота. Не розплющуючи очей, володар смачної сливи, що аж стікала вся соком, мовчки з'їдав її і хропів собі далі.

— Де це бачено, на вишні сливи ростуть! — Петрик не вірив власним очам.

— А що ж тут дивного? — не зрозуміла Марципанка.— Як мій тато накаже Медяникові, так і буде!

— І вишня сама знає, кому й коли кинути у рота сливу? — єхидно спитав Петрик.

— Зараз побачиш! — усміхнулася Марципанка.— Агов, хто сьогодні охороняє найсолодший сон підданих країни Марципанії?

Зверху почувся урочистий голос:

— Охороняти найсолодший сон підданих країни Марципанії сьогодні доручено мені, Вареничку-Лавреничку! А хто ви такі? Звідки з'явилися? Слив уже обмаль, на всіх не настачишся.

— І чого ти знов неправду кажеш? Ану, спускайся вниз, Вареничку! — наказала Марципанка.

Хлопчик мавпочкою гойднувся на гілці, відірвався обома руками і за мить стояв на землі.

Він, мабуть, вже зметикував, хто турбує його, бо дзвінко гукнув, погладжуючи рукою товстеньке черевце:

— Підйом! Підйом! Підйом!

Хлопчики і дівчатка підхопилися із землі, дожовуючи, хто не встиг, свої сливи.

Вони стали у коло, посередині якого опинились Марципанка з Петриком, взялися за руки і разом гукнули:

— Нашій славній принцесі Марципанці та її супутникові — невідомому нам хороброму лицареві — гурра! Гурра! Гурра!

Петрик не втримався:

— Та годі вам! Все у вас солодке, аж нудно!

— Ой, не кажіть так незвично! — стурбувалась дівчинка з білявими кісками.— Наша країна найкраща, найкраща, найкраща! — І дівчинка тричі підстрибнула.— В мене й ім'я солодке — Соложеничка!

— І принцеса Марципанка найкраща! — впевнено мовив високий хлопчисько з блакитними очима і чубчиком, що стирчав, наче голки у їжачка.— А мене звуть Пундик.

І Пундик теж тричі підстрибнув.

— І король Марципан найкращий! — гукнули діти всі разом і, побравшись за руки, тричі підстрибнули.

Петрик лукаво примружився:

— Так... виходить, ви справді найкращі... А скажіть, хто вам черевички, штанці та платтячка шиє?

Діти перезирнулись.

Пундик відкашлявся і впевнено сказав:

— Вони теж самі ростуть!

Петрик аж руками сплеснув від здивування.

— А цікаво, що ви найкраще вмієте?

— Їсти! — миттю відповіла Соложеничка.

— Спати! — додав впевнено Пундик.

— Вітати мого тата — короля Марципана! — гордо вставила Марципанка.

— А ще?

— Вартувати на цій вишні і кидати ловко сливи!

— А ще?

Діти мовчали. Лише Марципанка тихенько спитала:

— Хіба цього замало?

— Ой, замало! — похитав головою Петрик.— Може, ви вмієте співати? Чи яку-небудь гарну гру знаєте?

Діти здивовано перезирнулися. Тоді Петрик поліз у кишеню штанців і вийняв звідти шматочок хліба з білими цяточками солі. Він перерахував дітей і розламав шматочок на стільки ж кусників.

Кожному дістався малесенький кусник.

— Ой, смачно ж! — навіть вигукнула Соложеничка.

— Що це таке? — здивувався Пундик.

— Воно теж росте у полі? — діловито спитав Вареничок.

Петрик опустився на землю посеред кола.

Всі теж сіли, крім Марципанки.

— А ти чому стоїш? Хочеш бути вищою од інших, бо королівська донька? Чи платтячко нове боїшся зім'яти? В тебе ж їх багато.

Марципанка глянула на Петрика, підняла ніжку, щоб за звичкою знов тупнути, однак передумала й теж сіла просто у траву.

— Так от,— сказав Петрик,— ви їли хліб. Ця їжа — найсмачніша. Але вона не для тих, хто вміє лише їсти, спати і вітати короля. Зрозуміло? В країні, звідки я прийшов, ледарів Немає. А ви ж не працюєте. І нічого не вмієте!