Радий Полонский - Таємниця країни суниць (збірка)

—Коли довго живеш на світі, чого тільки не трапляється.

13. СТРАХОЛЮД НЕМОЖЛИВИЙ

Шпаки не догледіли: то не курінь стояв у Колючому лісі, а маленька хижка з дірявим дахом і земляною долівкою. Раніше у цій хижці місцеві лісники зберігали інструменти, добрива, ховали від морозу саджанці. Та колись над молодим сосновим лісом пройшла пожежа, хвоя і дрібні гілочки геть вигоріли, залишилися лише колючі сторчаки стовбурів; відтоді ліс цей назвали Колючий, а хиж- • ку полишили до кращих часів.

От до цієї напівзгорілої і напівзогнилої хижки і під’їхав Фрусь, в якому були Маєш, Бруднерський, що весь час тримав у своїх довгих зубах клітку із Зозулею, і вся їхня компанія. А ще достобіса їхнього гурту прибігло пішки. Спинилися. Бруднерський перший вистрибнув із машини і виволік за собою клітку. Із хижки почулося моторошне хрипке бурмотіння: «Фо-фа-фи!»

— «Покажи!»-—мліючи від поштивості, переклав Бруднерський.— Незрівнянний сказав: «Покажи!», і мені здається, що він дозволив нам зайти.

Вони зайшли до хижки: перший — Бруднерський, за ним — почет пацюків, а потім уже Маєш і

хто вже там зміг: пацюччя, мишва, мушва, ховраш-шя... Стало тісно, як у трамваї у тяжку пору дня. У кутку була яма, яка в глибині перетворювалася у велику нору. А з ями визирав Страхолюд Неможливий.

Цей Страхолюд і справді був неможливий. Маєш дуже здивувався: такого створіння він ніколи не бачив і навіть не думав, що таке може бути.

Воно було мишасто-рудого кольору. Його шкіра вся була у складках і вкрита бридким хутром. Розчепірені пазурі жадібно вимацували край ями, в якій воно сиділо. А ікла! Вони починалися від верхньої щелепи і загиналися униз двома жовтими шаблюками.

Сам Бруднерський заціпенів від жаху, опинившись перед мордою Страхолюда Неможливого.

Страхолюд, ворухнувши ніздрями, раптом кинувся вперед і безпомилково зачепив іклами клітку із Зозулею. Він позадкував, затягаючи клітку в яму, але скоро всі зрозуміли, що в підземний хід клітка не влізе.

Бруднерський сказав:

—Ваша нечисть! Ми, пацюковичі, аж ніяк не можемо вийняти Зозулю з клітки. Ми всім своїм боялом боїмося кліток, хай ваша милостива милість нас помилує!

Страхолюд розлючено просичав:

—Фіф-фіф-фофіфу!

—«Всіх з’їм і розірву!» — Бруднерський перекинувся на спину і безсило задер лапи, і так само зробили всі пацюки; Бруднерський голосно плакав:

—Розірви нас і з’їж, бо ми всі твої недостойні недостойники! А ще краще: пожалій нас!.. Ми тебе любимо!..

Страхолюд, не звертаючи на пацюків уваги, заходився швидко і вправно розширювати нору своїми іклами-шаблюками. Він умів копати! І Маєш

зрозумів, що мине кільканадцять хвилин — і Зозуля у своїй клітці, а разом із нею надія відновити Час будуть назавжди поховані у підземеллі.

До хижки влетів загін зеленої Жужулі, і її найметкіші розвідники Жюжа, Жьожа і Жяжа за-дзижчали:

—їдуть-їдуть-їдуть! Цей проклятий Умпарара Чамчамчам без пригод подолав непрохідний ліс, проїхав по Піщаній дорозі і в ці самі хвилини почав підійматися на горб Жовте Черевце. Як тільки він переїде горб, перед ним відкриється дорога луками-луками прямісінько до Колючого лісу, і як собі хочете!

Страхолюд припинив копати. Бруднерський прокричав своїм пацючим голосом:

—Слухайте мій останній і найрозумніший наказ! Маєш сідає у Фруся, і вони обидва негайно вирушають навперейми Умпарарі Чамчамчам та його команді і спиняють їх на горбі Жовте Черевце будь-якою ціною!

—Це ж якою — «будь-якою»? — запитав знадвору Фрусь.

—Ти на нього наїдь і розбий ущент! — наказав Бруднерський.

—Ви пошукайте дурнів деінде, в іншому місці! — раптом сказав Фрусь.— Я з місця не зрушу.

Запала недовга пауза. І тоді почувся лагідний голосок пані 3ак-Лепської:

—Ням-ням-ням! Ах, це так лепсько, коли дві машини розбиваються одна об одну! Це такий бо

жественний смак! Я поїду з ними і трошки пообідаю!

І тут уже Бруднерський отямився і сказав Фру-севі як міг м’яко:

— Дурненький, ти забув, що як тільки його незрівнянна нечисть сховає Зозулю,— всі залізяки на світі стануть твоїми!

Тоді Фрусь подумав: коли всі запасні частини у

світі належатимуть йому і більш нікому, тоді навіть пані Зак-Лепська від нього відчепиться: вистачить їй заліза.

—їду! — квакнув Фрусь своїм сигналом.

Занедбаний і задурений автомобільчик не розумів, що якщо люди не матимуть Часу, ніхто й ніколи його не відремонтує. Хуліган Маєш швиденько вислизнув з хижки і кинувся у Фруся — аби далі від цього збіговиська і Страхолюда Неможливого.