Радий Полонский - Таємниця країни суниць (збірка)

Раптом у вікно машини влетів Фока Сильвестрів і сказав:

— Мрієте? Мрійте-мрійте! Поки ви тут собі мрієте, Бруднерський якимсь чином дізнався, що ви продовжуєте переслідування, і послав до крука Кирила ховрахів, щоб запросити його на переговори. Крук одним ховрахом пообідав, а решта привела його в Колючий ліс до Бруднерського. От!

Бруднерський узяв із собою на переговори хулігана Маєша. Він вважав, що в присутності хулігана Кирило його, пацюка, не чіпатиме. Поки вони чекали крука, Маєш розповів Бруднерському:

—Одного разу я приніс із школи одиницю, і мамка розплакалася, так я, щоб вона перестала, вимив геть увесь посуд і нічого не розбив.

—От і дурень,— сказав Бруднерський. Він вже не звертався до Маєша на «ви», бо вважав його своїм підлеглим.— От і роз-пере-дурень. Треба було розбити весь посуд і нічого не мити.

Маєш глянув на пацюка з огидою і промовчав. Він раптом подумав, що Сміхоша йому не пробачить сьогоднішнього обману, і йому вже не судилося почути, як вона сміється.

Порожньо і лячно зробилося хлопчикові Степан-кові на прізвисько Маєш. Він здогадувався, що на-

коїв несусвітенних дурниць, і не знав, що йому діяти далі.

Крук Кирило зашумів крилами, чорно майнув над галявою і сів на гілці. Бруднерськии негайно сховався у кореневище дуба, щоб Кирило, бува, не застосував яких-небудь недозволених прийомів ведення дискусії. Улесливо сказав:

—Ви, звичайно, чули, вельмишановний круче Кирило, що ми украли Час.

—Хто украв порося, у того у вухах пищить,— сказав крук Кирило.

—Яка правда!— закричав Бруднерськии.— Яка правда! Ах, який же ж, який же ж я розумний!!!

Це він хотів похвалити крука Кирила, але не вмів хвалити нікого, крім себе. І далі він виклав свою справу:

—Для того, щоб настав золотий вік, дуже бажано, щоб вельмишановний крук Кирило знешкодив песика Джульку, а також з’їв кицьку Прісю і шпака Фоку Сильвестрова. Джулька і Пріся — це останні такса-щуролов і кицька, що зосталися у світі. Люті вороги!

Кирило замислився. Бруднерському здалося, що він спить, і тоді пацюк трохи висунувся з-під кореневища:

—Агов, вельмишановний!..

—Цей шпак Фока-Родивон...— мовив крук, не розплющуючи очей.— Чортового геть його болота послав до я. Я живих птахів не б’ю.

—Плачу ховрахами!

—Я ховрахів беру й так,— Крук підстрибом присунувся ближче до стовбура. Бруднерський позадкував глибше в щілину. Він сказав:

—Сто ховрахів. Сто мишей. Сто молодих пацюків. І завжди, скільки схочете ви й ваші діти.

—Коли обіду занадто багато, не ти його їси, а він тебе.— Крук трохи подрімав, тоді закінчив:— Добре, я злітаю, подивлюся на ту кицьку.

По тих словах крук Кирило знявся в повітря і полетів до себе на Козачу гору.

Хуліган Маєш впродовж їхньої розмови не сказав і слова.

Він похнюпився і про щось міркував, од незвички голосно сопів.

Усю цю розмову і переповів Фока Сильвестрів.

Вислухавши його, Ходючок і Сміхоша сумно перезирнулися. Фока додав:

—Мій брат Родивон Сильвестрів полетів умовляти крука.

І то була правда. Коли крук Кирило повернувся до свого гнізда на вершечку усохлого дуба на Козачій горі, Родивон Сильвестрів уже крутився на гілочці і старанно чепурився перед відповідальною бесідою. Він почав так:

—Круче, старий наш і мудрий Кирило! Від імені всього птаства я вас прошу: зловіть злодіяку Бруднерського і припиніть усе це неподобство з Часом!

Крук Кирило з великою зосередженістю втупився у кінчик власного дзьоба.

—Ще не надивилися? — непоштиво запитав Родивон Сильвестрів.— За сто вісімдесят п’ять років, чотири повних місяці, один півмісяць і три доби!..

Крук подивився одним оком:

—От коли мені стане сто дев’яносто шість...

—Ні! ко! ли! — перебив Родивон Сильвестрів зухвалим свистом з винятковою пронизливістю.

—Чому — «ні! ко! ли!»?

—Вам ніколи не стане сто дев’яносто шість, бо Бруднерський украв Час.— Родивон Сильвестрів побачив, що крук Кирило зацікавився цим несподіваним міркуванням, і натхненно продовжив: — Вам відтепер і навіки буде сто вісімдесят п’ять років, чотири повних місяці, один півмісяць і три доби! Завжди-завжди!

—А години? — раптом запитав крук.

—Які можуть бути години, коли стоїть сонце! Ви погляньте у небо: воно стоїть! Зараз пів на десяту ранку. Тепер завжди буде пів на десяту ранку, і вашому вікові більше не додасться ані хвилини, ані години, ані доби. Якщо тільки, звичайно, ви не зловите Бруднерського.

Крук Кирило переступив на гілці ногами і з боку в бік повів могутнім дзьобом. Потім сказав сам собі: