Міхаель Енде - Момо

- Ти так гадаєш? - з надією спитала Момо.

- Гей ти, нечупаро,- почулося раптом позад неї,- чого ти тут шукаєш?

Момо обернулася. Перед нею стояв чоловік у якійсь химерній смугастій камізельці. Момо не знала, що в такі камізельки вдягаються слуги багачів. Вона підвелася й промовила:

- Добрий день! Я шукаю будинок Джіджі, Ніно сказав мені, що він тепер тут живе.

- Чий ти шукаєш будинок?

- Джіджі-Гіда. Він мій друг.

Чоловік у смугастій камізельці недовірливо поглянув на дівчинку. Брама позад нього залишилась прочинена, і Момо зазирнула за неї. Вона побачила просторий моріжок, де гралися хорти і плюскотів водограй. А на одному дереві, всипаному цвітом, сиділи пава і павич.

- Ох! - захоплено скрикнула Момо. - Які ж гарні пташки!

Вона хотіла увійти в браму й роздивитися їх зблизька, але чоловік у камізельці схопив її за в'язи.

- Не смій! - сказав він. - Що це на тебе найшло, посмітюхо?

Він пустив Момо й витер хусточкою руку, ніби взявся за щось дуже неприємне.

- Це все ваше?- спитала Момо й показала за браму.

- Ні,- сказав чоловік у камізельці ще неласкавіше. - А тепер забирайся! Тобі тут нема чого шукати.

- Ні, є,- вперто сказала Момо. - Мені треба знайти Джіджі-Гіда. Він мене чекає. Хіба ж ви його не знаєте?

- Тут нема ніяких гідів,- відповів чоловік у камізельці й відвернувся.

Він зайшов у сад і хотів був замкнути браму. Та в останню мить йому ніби щось навернулося на думку.

- Чи не маєш ти на увазі Джіроламо, уславленого оповідача?

- Авжеж, це й є Джіджі-Гід!- зраділа Момо. - Його так і звуть! Ви знаєте, де його будинок?

- І він справді чекає тебе? - допитувався чоловік у камізельці.

- Еге ж,- відповіла Момо,- певнісінько. Він мій друг і платить за все, що я їм у Ніно.

Чоловік у камізельці високо звів брови й похитав головою.

- Ох, ці актори! - промовив він, скривившись. - Такі в них часом чудні забаганки! Але якщо ти справді певна, що для нього твої відвідини щось важать, то його будинок нагорі, останній на вулиці.

І він замкнув браму.

«МАВПА!» - проступило в черепахи на панцері, але відразу й згасло.

Останній будинок на цій вулиці, нагорі, був обведений муром, вищим, ніж зріст людини. І брама до саду, точнісінько як у чоловіка в камізельці, була з залізних плит, так що зазирнути в сад було ніяк. Ніде не видно було кнопки дзвоника чи таблички з прізвищем власника будинку.

- Цікава я знати,- сказала Момо,- чи це взагалі будинок Джіджі. Не схоже, щоб він тут жив.

«А ПРОТЕ ЦЕ ЙОГО БУДИНОК»,- проступило на панцері в черепахи.

- А чому тут усе позамикано? - запитала Момо. - Ніяк увійти.

«ПОЧЕКАЙ!»- з'явилась відповідь.

- Атолі,- зітхнула Момо. - Та, мабуть, довго доведеться тут чекати. Звідки Джіджі знатиме, що я тут стою,- коли тільки він узагалі там є.

«ВІН ЗАРАЗ ВИЙДЕ»,- прочитала вона на панцері.

Отож Момо сіла просто під брамою і стала терпляче дожидати. Довгенько ніде нічого не шелеснуло, і Момо почала міркувати, що, мабуть, Кассіопея цього разу таки помилилась.

- Ти справді певна, що він вийде?- спитала вона через хвилину.

Замість відповіді на панцері проступило: «ПРОЩАВАЙ!» Момо злякалася.

- Що ти хочеш цим сказати, Кассіопеє? Невже ти мене знов покинеш? У чому річ?

«Я ЙДУ ТЕБЕ ШУКАТИ!» - ще загадковіше відповіла Кассіопея.

Тієї миті брама широко розчинилася і з неї з розгону вилетів довгий елегантний автомобіль. Момо ледве встигла відскочити набік і впала. Машина проїхала ще трохи далі, а тоді загальмувала так, що аж шини вискнули. Дверцята відчинилися, і з автомобіля вискочив Джіджі.

- Момо!- вигукнув він і простягнув до неї руки. - Це таки не вві сні, це справді моя маленька Момо.

Момо зірвалася на ноги й кинулась йому назустріч, а Джіджі схопив її, підняв високо вгору й почав цілувати й цілувати в обидві щоки і танцювати з нею на руках посеред вулиці.

- Ти забилася?- питав він, не зводячи подиху, і, не чекаючи на відповідь, провадив далі. - Мені так шкода, що я тебе налякав, але я страшенно поспішаю, розумієш? Я знов спізнився. І де тільки ти була увесь час? Ти повинна мені все розповісти. Знаєш, я вже не вірив, що ти повернешся. Ти знайшла мого листа? Так? Він ще був там? Добре, а ти ходила до Ніно обідати? Смачно було? Ох, Момо, ми стільки маємо одне одному розповісти, адже за цей час так страшенно багато всього сталося! Як же тобі ведеться? Говори ж нарешті! А наш старий Беппо що там поробляє? Я його вже цілий вік не бачив. А як діти? Ох, ти знаєш, Момо, я часто згадую той час, коли ми ще були всі разом і я розповідав вам свої історії. То був прекрасний час, але тепер все інакше. Зовсім-зовсім інакше.