Українські народні казки - Козак Мамарига

— Сьогодні вже нерано, нехай вже завтра. Є в мене кінь за дванадцятьма дверима, то як попоїздиш на ньому, так віддам дочку.

Погуляли до вечора, порозходилися спати. Князь прийшов до Івана Голика та про все йому розказав.

Вислухав Іван і каже:

— А ти думаєш, нащо я взяв отой шматок лука? Я ж знав, що таке буде. Отож як підведуть тобі коня, то ти подивись на нього та й скажи: «Не хочу я на цьому коні їздити, щоб не соромитись, а нехай поїде мій слуга!» А то не кінь буде, а його найменша дочка. Ти на неї й не сядеш, а я її добре провчу.

Вранці приходить князь на подвір'я, вітається з усіма, дивиться — одинадцятеро дочок, а дванадцятої нема. Змій каже:

— Ну, князю, зараз виведуть коня, побачимо, як ти на ньому попоїздиш.

Аж тут ведуть коня двоє зміїв, насилу втримують — так і рветься з рук. Князь обійшов кругом, подивився й каже:

— Ви намірялись коня привести, а привели кобилицю! Я на ній їздити не хочу, щоб не осоромитися, я покличу слугу, нехай поїде.

Змій каже:

— Добре, хай поїде.

Князь покликав Івана Голика й наказує:

— Сідай на цю кобилицю та й прогуляйся.

Іван Голик як сів, змії кобилицю й пустили. Як понесла ж вона його — аж під хмару! А звідти спустилася й вдарилася об землю — аж земля застогнала!.. А Іван Голик тоді витяг з-за халяви двадцятипудовий шматок лука та й ну її лупцювати! Вона понесла його туди й сюди, а він усе б'є її проміж вуха!.. От носила вона його, носила, та бачить, що нічого не вдіє, давай проситися:

— Іване Голику, не бий мене! Накажи все, що схочеш, все для тебе зроблю!

— Мені, — каже він, — нічого від тебе не треба, а тільки, як повернемось назад, щоб ти коло князя впала й ноги простягла.

Зітхнула вона й каже:

— Нічого робити, зроблю, як ти кажеш.

І понесла його понад лісом, понад містом, на подвір'я спустилася, коло князя впала й ноги простягла. Князь і каже:

— А ви ще хотіли, щоб я на ній їздив.

Змієві нема чого казати. Повів князя до столу обідати. От і найменша дочка виходить. Князь дивиться на неї — вона й так гарна була, а тепер ще кращою стала.

Змій каже:

— Ну, князю, остання тобі загадка: оце після обіду виведу я своїх дочок у двір. Як впізнаєш, де найменша, то тоді й весілля будемо гуляти.

По обіді пішов змій дочок своїх обряджати, а князь — до Івана Голика на пораду.

Іван Голик як свисне — прилетів комар. Дізнався про всю пригоду, та й каже:

— Як виведе змій своїх дочок у двір, то нехай князь дивиться — я над головою найменшої літатиму. Нехай обійде раз, другий — я все літатиму, а втретє як обходитиме, то я сяду в неї на носі, вона й не витримає, махне правою рукою.

Сказав це комар і в будинок полетів. Коли й змій присилає за князем. Увійшов князь у горницю, а там стоять усі дванадцять дочок, всі однаково вбрані, однаково усміхаються — немовби на одне лице. Він на них дивився, дивився — ніяк найменшої не впізнає… Один раз обійшов — не побачив комара. Вдруге обійшов — літає комар над головою в однієї. Як почав утретє обходити, той комар на носі в неї сів. Вона рукою — мах! А князь до неї: — «Оце моя!» — і підводить до змія.

— Що ж, — змій каже, — як впізнав свою наречену, так сьогодні й весілля гуляти.

Почалося весілля. Пили, гуляли, з гармат стріляли, пісень співали. Тільки Іван Голик нишком до князя підійшов і каже:

— Гляди ж, князю, слухайся мене: завтра ж додому їхати, хоч як тебе змій умовлятиме. І ще слухай: жінці віри не діймай до семи років. Хоч як вона до тебе ласкатиметься, а ти їй всієї правди не кажи, бо як розкажеш, то й сам пропадеш, і я пропаду з тобою.

— Добре, — каже князь, — все зроблю, як ти кажеш.

От на другий день почав князь збиратися додому. Змій умовляє — чого, мовляв, так швидко їхати? Погостювали б трохи!

— Ні, — каже князь, — сьогодні ж поїдемо!

От узяв він свою молоду, своїх людей зібрав, сіли й поїхали.

Як приїхали у своє князівство, князь настановив Івана Голика своїм першим радником, як той скаже, так усе й діється. А князь живе собі, ні про що клопоту не має.

Прожили вони так два роки, на третій рік народився у них синок. Князь радіє, втішається. Бере сина на руки й каже:

— Хіба є що краще на світі, як мені оце дитя?

А княгиня бачить, що князь так розніжився, почала до нього ластитися та розпитувати — як він сватався, як він усі накази змієві виконував? Князь і каже:

— Нічого б я не виконав, якби не Іван Голик.