Українські народні казки - Козак Мамарига

— Чого плачеш, королевичу?

— А як же мені не плакати? То ж я до королівни доскочив, а мій пан її облудою бере. І вже на завтра весілля призначене!

— Цить, не плач, — каже вовк. — Буде вона твоя. Ось тобі бубон, як почнуть весілля гуляти, стань серед двору перед палацом та затарабань у нього. Побачиш, що з того буде.

Ніч минула, день настав. Почали в палаці весілля гуляти. А королевич пішов до палацу, став серед двору та як затарабанить у той бубон! Враз стало військо довкола палацу, і кожен солдат в руках не зброю тримає, а квіти. Пани та королі, що на весілля приїхали, всі повибігали — що таке? І королівна вибігла, стала на ґанку. А всі солдати до неї підходять і квіти їй подають. А королевич стоїть попереду й у бубон б'є.

Здивувався король, питає:

— Хто такий?

— Та це мій слуга, — відказує той пан, — сирота мужицького роду.

— Ні, — каже королевич, — не мужицького роду я, а королівський син. Пан цей облудник і шахрай, а до королівни доскочив не він, а я!

І простягає він королівні руку, а на руці перстень блищить.

Глянула на нього королівна і впізнала — то й справді він з її руки перстень зняв ще й поцілував її.

— Ось, батечку, мій справжній наречений! — каже.

Тут бачить пан, що непереливки, викрита його брехня, та й ходу з двору! А королівна руку подала королевичу і повела його до палацу. Тут і весілля відгуляли, мед-пиво кружляли, і я там сидів, мед-вино пив, по вусах текло, а в роті не було.

Були собі на світі два брати: один бідний, а другий багатий. У багатого всього вдосталь — і поля, і худоби, а в бідного того поля — на заячий скік, а діток купа.

От не стало у бідного хліба. Бідував він, бідував, терпів, терпів; діти плачуть, їсти просять. Узяв він торбинку та й пішов до багатого брата просити хліба.

— Дай, — каже, — братику, хоч трохи борошна чи якого зерна. Нема чого їсти, діти з голоду плачуть.

— Еге, — каже багатий брат, — чого б це я мав тобі дурно хліб давати? На всіх старців не настачишся!

— Та я тобі відроблю, — каже бідний.

— Що ж, — каже брат, — от піди до лісу та нарубай дров, я вже дам тобі трохи хліба.

Мусив бідний згодитись. «Хай вже до вечора діти поплачуть, — думає, — а ввечері я хліба принесу».

Взяв у брата сокиру та й пішов у ліс.

Ішов, ішов лісом та й зайшов до дикого урвища. Коли це чує — коні тупотять, хтось лісом їде. «Хто його зна, що то за люди?» — та й поліз на дерево і приховався там.

Дивиться — виїжджають на галявинку сорок чоловік та всі із зброєю. Під'їхали до урвища. Коли це бачить він — в урвищі якісь дверці непомітні. От підійшли вони до тих дверець, старший і каже:

— Двері, відімкніться! — двері й відімкнулися, й вони пішли туди, в гору.

Пождав, пождав бідний чоловік якийсь час, коли це виходять вони знов і сідають на коней. Ото, як усі посідали, останній вийшов з дверець і каже:

— Двері, замкніться! — і двері замкнулися, а вони поїхали.

От, як не стало їх видно, чоловік із дерева зліз та до дверей. Підійшов і каже:

— Двері, відімкніться!

Двері й відчинилися. Увійшов він у печеру. А там так гарно всередині, мов у палаці. Стіни муровані, попід стінами лави, килимами вкриті, на стінах різна зброя розвішана — шаблі та ятагани, та все золотом та самоцвітами прикрашені. А біля печі засіки, білими скатерками понакривані.

Ходить чоловік, дивується. «Е, — думає, — це ж тут розбійники живуть!» Підійшов він до тих засік, розкрив одну — а там мідні гроші, розкрив другу — там срібні гроші, розкрив третю — там золоті гроші!

— Наберу собі в торбинку золота, — каже чоловік, — тут його такого, що й не знати буде!

От набрав він золота повну торбинку та й ходу з печери. Вийшов і каже:

— Двері, замкніться! — вони й замкнулися.

Пішов він тоді, дровець нарубав, приносить до брата.

— На, — каже, — брате, дрова та сокиру!

— Давай же твою торбинку, — каже брат, — насиплю тобі борошна трохи.

— Та вже без твого борошна обійдуся!

І пішов додому. Багатий дивується, — з чого це він загордився, що вже й від борошна відмовляється?

А бідний пішов купив хліба, сала, різних наїдків і приніс додому. Діти радіють, їдять, а жінка питає:

— Де це ти, чоловіче, стільки грошей дістав?